Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 117

Розділ 2. Делімітація минулого
так і поміркованих істориків, котрі трималися малоруських поглядів і,
подібно до Ключевського, твердо вірили в існування однієї російської
народности. Хай там що казав тоді Ключевський, він першим серед мо­
дерних російських істориків наголосив істотну різницю між київським
і верхньоволзьким періодами «російської» історії, що дало змогу тлу­
мачити києворуську історію як витвір народности, відмінної від тієї,
яка заснувала верхньоволзькі князівства33. Майже виняткова зосере­
дженість Ключевського на великоруській історії, яку він уважав голов­
ним руслом російської історії взагалі, допомогла підважити законність
усеросійського наративу.
До поміркованих українських істориків, незадоволених практикою
звуження всеросійської історії до великоруської, належав Іван Линни-
ченко. Як і Грушевський, він був студентом Володимира Антоновича,
але, на відміну від професора і молодшого колеґи, не мав симпатій
до української справи, переконаний у єдності «російського» народу34.
Претензії до панівної тенденції в імперській російській історіографії
Линниченко висловив у інавгураційній лекції 1897 року в Московському
університеті, бастіоні Ключевського та його школи: «В известних сяу-
чаях ми с гордостью повторяєм, что Русь везде - о т хладних финских
скал до пламенной Колхиди,от Белого моря и до отдаленних уголков
Карпатских гор. Но лишь только дело зайдеш об определении основних
черт русского характера, национально русских учреждений - тотнас
шчинаем бросать за борт одних русских за другими, вичеркиваем один
период за другим из нашей истории и в конце концов бесконечно су-
живаем Русь и территориально,и исторически .
Широке географічне означення Русі у Линниченка нагадує добре
відомі рядки з Алєксандра Пушкіна36 і географічний опис Росії в «Курсі»
Ключевського, котрого також можна вважати мішенню Линниченкової
критики, спрямованої проти тих, хто означував російський національний
характер і російські національні інституції на основі характеру й інсти­
туцій лише однієї частини російського народу. Виступаючи за альтер­
нативу панівній схемі, Линниченко хотів не відкинути стару імперську
парадигму, а хіба тільки розширити її так, аби українсько-білоруській
історії припало більше місця й уваги. Він вимагав для західної
(білоруської) і південно-західної (української) Русі тих самих прав, які
мала історія Русі північної (великоруської), і стверджував, що історія
західних і південно-західних теренів - це не «місцева» історія, натяка­
8 *
115