Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 111
Розділ 2. Делімітація минулого
він почав цей проект уже давно, але стаття 1903 року - найчіткіший,
найпромовистіший і найпровокативніший виклад його арґументів.
Традиційну схему Грушевський схарактеризував так: «Звичайно, прий
нята схема “русскої” історії всім звісна. Вона починається з передісторії
Східної Європи, звичайно про неслов’янську колонізацію, потім іде мова
про розселення слов’ян, про сформування Київської держави; історія її
доводиться до другої половини XII в., потім переходять до В[еликого]
князівства] Володимирського, від нього - в XIV віці - до князівства]
Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії»12.
Грушевський стверджував, що ця схема, в ґ рунті, лише продовження
генеалогії середньовічних московських правителів. Особливо сумнівним,
на його думку, був зв’язок, який стара схема виводила між історією
Київської держави з одного боку та історією Володимиро-Суздальського
князівства і Московського царства - з другого. Грушевський заявляв,
що Київська держава - витвір однієї народности (українсько-руської),
а Володимиро-Суздальське і Московське князівства з їхньою окремою
культурою і правом - результат історичного розвитку іншої народности
(великоруської).
Зрослий науковий інтерес до національних історій, доводив далі
Грушевський, перетворив традиційну схему російської історії на історію
великоросів. Цьому процесові сприяло те, що в традиційній схемі ро
сійської історії особливого значення надавали розвиткові Московської
держави, тоді як століттями ні українці, ні білоруси не мали власної дер
жави: «Те виїмкове, виключне значіння, яке має історія великоруської
держави в сучасній схемі “русскої” історії, має вона, властиво, нас
лідком підміни поняття історії “русского народа” (в значінні руських,
східнослов’янських народностей) поняттям історії великоруського на
роду»13. Викриваючи традиційну імперську парадигму, яка позбавляла
українців і білорусів власної історії, Грушевський виступав за те, щоб на
місці демонтованого всеросійського наративу створити окремі наративи
російської (великоруської), української і білоруської народностей.
Чи справді існувала історична парадигма, описана Грушевським,
а якщо так, то хто представляв її на початку XX століття? Не буде
перебільшенням сказати, що, замірившись на традиційну схему росій
ської історії, Грушевський оголосив війну майже всім тогочасним ро
сійським історикам, але важко уявити кращого відпоручника панівного
історіографічного напрямку, ніж Васілій Ключевський, чільний тоді
російський історик14. 1904 року, коли вийшла революційна стаття Гру-
109