Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 111

Розділ 2. Делімітація минулого він почав цей проект уже давно, але стаття 1903 року - найчіткіший, найпромовистіший і найпровокативніший виклад його арґументів. Традиційну схему Грушевський схарактеризував так: «Звичайно, прий­ нята схема “русскої” історії всім звісна. Вона починається з передісторії Східної Європи, звичайно про неслов’янську колонізацію, потім іде мова про розселення слов’ян, про сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини XII в., потім переходять до В[еликого] князівства] Володимирського, від нього - в XIV віці - до князівства] Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії»12. Грушевський стверджував, що ця схема, в ґ рунті, лише продовження генеалогії середньовічних московських правителів. Особливо сумнівним, на його думку, був зв’язок, який стара схема виводила між історією Київської держави з одного боку та історією Володимиро-Суздальського князівства і Московського царства - з другого. Грушевський заявляв, що Київська держава - витвір однієї народности (українсько-руської), а Володимиро-Суздальське і Московське князівства з їхньою окремою культурою і правом - результат історичного розвитку іншої народности (великоруської). Зрослий науковий інтерес до національних історій, доводив далі Грушевський, перетворив традиційну схему російської історії на історію великоросів. Цьому процесові сприяло те, що в традиційній схемі ро­ сійської історії особливого значення надавали розвиткові Московської держави, тоді як століттями ні українці, ні білоруси не мали власної дер­ жави: «Те виїмкове, виключне значіння, яке має історія великоруської держави в сучасній схемі “русскої” історії, має вона, властиво, нас­ лідком підміни поняття історії “русского народа” (в значінні руських, східнослов’янських народностей) поняттям історії великоруського на­ роду»13. Викриваючи традиційну імперську парадигму, яка позбавляла українців і білорусів власної історії, Грушевський виступав за те, щоб на місці демонтованого всеросійського наративу створити окремі наративи російської (великоруської), української і білоруської народностей. Чи справді існувала історична парадигма, описана Грушевським, а якщо так, то хто представляв її на початку XX століття? Не буде перебільшенням сказати, що, замірившись на традиційну схему росій­ ської історії, Грушевський оголосив війну майже всім тогочасним ро­ сійським історикам, але важко уявити кращого відпоручника панівного історіографічного напрямку, ніж Васілій Ключевський, чільний тоді російський історик14. 1904 року, коли вийшла революційна стаття Гру- 109