Частина перша. Нація т а імперія
Змагатися з польським проектом було вельми непросто для українських діячів, але боротися з великоросійським ще важче. « Іншувати » поляків не становило великої проблеми для прихильників українського руху, зважаючи на виразні релігійні, мовні та культурні кордони між поляками й українцями, глибоко закорінені в українській( малоросійській під Романовими, русинській під Габсбурґами) історичній традиції. Але коли заходилося про українсько-російські стосунки й історичні наративи, значущість таких розбіжностей істотно меншала. Обидва різновиди прихильників усеросійської єдности- малоросіяни на Сході та москвофіли на Заході- працювали, аби знівелювати ті наявні кордони між двома народами задля цілей великоросійського націєтворчого проекту, який і далі розвивався під усеросійським прапором. Грушевський прагнув посилити західну межу між поляками й українцями, накреслити новий кордон на сході, зіпертий на фундаменті малоросійської ідентичности, та перекинути міст над прірвою, що роз’ єднувала два відлами майбутньої української нації- габсбурзьких русинів і романовських малоросів. Це було його завданням як політичного та культурного діяча, історика, який у минулому шукав не лише відповідей на питання, що їх порушила сучасність, а й обрисів майбутнього.
Революція 1905 року в Російській імперії, скасування заборони на україномовні видання, розгортання політичної та культурницької праці уможливили еволюцію українського руху в Російській імперії від стадії наукового зацікавлення до стадії масової пропаганди, вдаючися до формули Мірослава Гроха. Грушевський працював над усіма цими завданнями від кінця XIX століття. Досвід, закумульований в Галичині, « українському П’ ємонті », саме він міг найкраще перенести на плідний ґрунт підросійської України. Народник і позитивіст за вихованням, він урухомив проект формування широкої національної ідентичности, творячи образ стародавньої демократичної України і поширюючи його в сотнях статтей та історичних творів. Україна, гноблена соціяльними і національними ворогами, вставала в цьому образі з колін і йшла назустріч своїй долі- здобуттю національної свободи- під проводом інтелектуалів, своїх нових героїв.
Посіяні зерна національної свідомости дали врожай із початком революції 1917 року. Революція звільнила Грушевського і цілий український рух із внутрішнього заслання перших років війни, піднісши їх на висоти, про які колись годі було й мріяти. Ідею національно-територіяльної автономії- давнє українофільське гасло, що його невтомно про-
100