Розділ 1. Історик як націєтворець
тягом 1890-х років у атмосфері, яку творили нові погляди, ідеї й тенденції в суспільній думці. Пройнявшись позитивізмом під час навчання в Київському університеті, молодим професором він спостерігав сплеск ідеалізму та неоромантизму. Сформувавшись під впливом поміркованого народництва, згодом він мусив пристосуватися до вимог соціяльного радикалізму. Навчений наставниками й обставинами обмежувати свою проукраїнську діяльність у царині культурницької праці, він зіткнувся зі швидкою політизацією культурного життя та виникненням національних партій там, де досі існували лише крихітні аполітичні гуртки українофілів, заляканих переслідуваннями влади. Ці драматичні зміни вплинули на спосіб, у який національні рухи та їхні лідери означували себе, формулювали цілі й стратегії. Вони стосувалися не лише українського руху і радше були притаманнішими для польського національного руху того періоду.
Поляки, традиційний « інший » для української культурної ідентичности, подібно до українців поборювали домінантну російську культуру. Протягом XIX століття український рух, як і польський, пройшов через романтизм і розчарування в романтичних ідеалах, добу позитивізму та культурницької праці й услід за цим час політичного активізму. Український національний рух ішов паралельним курсом із польським. Кожен крок на цьому шляху давався боротьбою: спершу під прапором і прикриттям усеросійської ідеї, як у 1860-х роках, а відтак під власними прапорами та гаслами. Поляки правили за взірець і надихали молоду Генерацію українських національних діячів. Водночас вони конкурували з українцями в Російській і Австро-Угорській імперіях, де політично, економічно та культурно панували над українською селянською більшістю і слабкою українофільською інтелігенцією. Грушевський був твердо переконаний, що польська націєтворча стратегія подібна до великоросійської, бо також залежить від притримування української культури на донаціональному рівні розвитку та намагається використати український етнос як матеріял для конструювання польської національної культури. У двосторонньому змаганні польського й українського проектів націоналізації « руського » селянства український був набагато слабшим. Тому Грушевський не вагаючися вдавався до російської допомоги супроти польського проекту, як у випадку з адміністративним відділенням Холмщини, або розігрував карту польської загрози в Російській імперії, аби змусити владу піти на поступки національним меншинам, зокрема й українцям.
7 * 99