рик-фахівець до творів поета і як зійшлись обидва ці автори в основних положеннях і поглядах.— Записали ту доповідь майже дослівно, наче з стенографічною докладністю, ■секретар Товариства проф. М. П. Дашкевич і репортер газети „ Труд " і так її текст надрукований однаково в „ Чтениях в Ист. Общ. Нес. Летоп.“, кн. II( Київ, 1888) *) і „ Труд *, 188 І, № 10.
XI. „ П о л ь с к о-р у ~ с Ć к и е с о о т н о ш е н и я X V11 в. в современной польской прИ8мє *.( По поводу повести Г. Сенкевича „ Огнем и мечем“). Є то докладний критичний огляд— рецензія першої частини відомої трилогії Сєнкєвіча. Проте містимо її в цьому І томі, так само як розбір праць М. Дубецького і Корзона, вилучаючи їх. з-поміж інщих критичних рецензій, що підуть у дальшому VIII томі, з огляду на їхній не лише науково-критичний, а ще більше публіцистичний характер. Ми бачимо з самої рецензії В. Антоновича, яке загальне, непомірне і нерозважне, надзвичайне захоплення викликав серед польського суспільства і преси, переважно по той бік кордону, самий навіть початок романа „ Ogniem і mieczem ". Не будемо з а ним повторюватись, зупиняючись на подробицях.
З другого боку, дуже неприємне враження викликав цей твір серед української інтеліґенції по обидва боки кордону. Із слів професора М. Кордуби(„ Україна ", 1928 р., кн. 5, стор. 52— „ Зв’ язки Володимира Антоновича з Галичиною ") довідуємось, яке той роман викликав величезне обурення серед галицько-українського громадянства, що так болюче відчувало( з огляду на свої польсько-українські політичні відносини на галицькому ґрунті) конечну потребу, щоби якийсь авторитетний голос подав належну, рішучу відповідь. Яку живу радість, яке величезне враження справила на всю галицьку інтеліґенцію ця відповідь відомого вченого в одному з найближчих чисел поважного журналу
') Ця друга книга „ Чтений " вийшла з таким великим запізненням через цілковитий брак коштів на видання Т-ва. Тільки 1887 р. куратор Учбової округи Вельямінов-Зернов здобув для нього з Міністерства одноразове асигнування, а далі вже постійно призначено певну суму, що разом а фондами Т-ва давало йому змогу унормувати свою видавничу справу.
XXXIII