знати в усій російській літературі, від цього не вільні, відома річ, і Достоєвський, і Толстой: їх описи в добуток дрібного, майже іГікроскопічного досвіду; їх малюнки дуже докладні і переняті почуттям— справжні мінятюри.
■ Навпаки основному характеру героїв західньо-европейських літератур діяльному, шпаркому та палкому, герой кожного російського твору є деморалізуючий приклад „ обломовщини ". Обломовське лінтяйство та забобонний страх е характеристичні риси цеї літератури, про котру дбають, щоб видати її за щось міцне, відроджуючеся. Усі діячі в російських романах кволі та мляві істоти, не здатні др життя, котрі не мають навіть сили вплинути на другорядні пригоди, а навпаки цілком залежать від них, як Лаврецький і Літвінов, або Бабурін, котрий виявляв усі муки немощного революціонера.. В „ Дневнике, лишнего человека " цей „ зайвий чоловік " в типічний взірець хронічної млявості і нездатності, котрих неможна вигоїти. У взаєминах Софії і Раскольнікова( в „ Преступлении и Наказаний ") події Софії, коли той узнав своє злодійство, викликав у Генера таку увагу: не відаю, може це татарська психологія: але я певний того, що це не в психологія натуральна, та людська психологія, котру ми добачаємо в усіх європейських геніїв.
■ Усі російські романи, по думці автора, переняті змаганнями жертви за для жертви, якоюсь смутною любовю і милосердєм не тільки к пригніченому, але навіть злодійському— к душегубу, к злодюзі. Ще одна ступінь і в цій літературі прокличуть перевагу гріха і злодійства, тому, що це кличе по собі каяття І покуту. Жовта кров( монгольська), котра тече у жилах Скита, породжує в нім цю песимістичну пропасницю, сю будійську бридню. Російських письменників головне принаджують описи самогубства смертей від висилення, душогубств, важких розчарувань, і усе це малюють вони так майстерськи і з такою ледяною докладністю, що кров стигне по жилах і на лобі виступав холодний піт. Одна тільки пригода, по думці Генера, розважав таке важке врадсіння: почуття безкорисности у сякого людського змагання не перенято ненавистю до чоловіка. У кожнім російським романі в якесь жалосливе голу
230