що Половин вживали мови туркської, а не монгольської. Про всіх тих народів на південній Руси згадується в останній раз в XIII віку; Запоріжжя з’ являється в XVI в. Чим п. Дубецький заткне оці три віки, що стоять між тими народами і Запоріжжям, ми б не вгадали того, але він сам виручив нас з біди і, щоб запевнити нас, здався на авторітет науковий, тай не аби-який а таки досить значний!... Він здається сам-на себе і на доказ бере п’ ять віршів лайки на українсько-руський нарід взагалі^ з старої своєї праці( ст. 238). Risum te. neatis ашісі!..
На останку третя ще причина, чому Запоріжжя не лишилося польським, це та, що до Січи заходила велика сила хлопів-голоти, через що * польсько-запорозькі лицарі перевернулися на розбишак, на волоцюг і т. и.( епітетів у п. Дубецького не бракує) ст. 246. Любити герби, родовід шляхетський, генеалогію панську— вільно кожному, але ж вважати шляхецтво за незамінимого фактора культури— історикові не вільно; найпаче коли вже. по цілій Европі мусіла шляхетчина відступити перед силою негербовної мислі, так годі тут показувати вагу всякої аристократії в історії людей. Тема ця занадто широка для п.‘ Дубецькогота й не гадаємо, щоб варто було розводити її задля автора, у котрого слово хлоп і розбійник— сіноніми. Ми можемо лишень констатувати, що нікому ще і ніколи такі погляди які повідає п. Дубецький, не надбали користі, за те багато декому шкоди великої накоїли! Щиро бажаємо дожити до того слушного, бажаного часу, коли погляди ш Дубецького et consortium. будуть по правді оцінені більшістю інтелігентної публіки польської так, як цінить їх давно вже інтелігенція українсько-руська.
Надруковано в „ Правді * Льв. 1888 в U-III за псевдонімом П-с к { Пасічник), ст. 110— 116( в. II) ст. 194-203( в. III).
227