Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 322
усякому ладі панує ексклюзивність кастова, народна й
инша; на останку, що проти того, чи цього устрою можна
протестувати на те, щоб натомісць завести ліпший. Напр.
по Швейцарії парував колись лад феодалів германських,
-але через протести війтів швейцарських запанував лад
вільних кантонів. Де правда, що Запорожці, як і все казац-
тво і вся Україна раз-у-раз змагалися проти шляхетчини
кастової, та, на скільки спромоглися, заводили устрііі
вічовий, громадський, являючи його в радах Запоріжських
і ч о р н и х , в еманціпації селянства. Шаноба усякого ладу,
хоч би який він не був, залічування до анархії усякого
протесту — ради ідеалів кращих, це ніщо инше, як те ж
veto проти поступу і ми сміливо гадаємо, що освічена і
поступова частина суспільности польської пристане швид-
че до нашої думки, ніж до шовіністичного піклування
п. Дубецького про старий лад шляхетський.
б) причина друга, чому польський лад не міг задержа
тись на Запоріжжю — єсть тобто, шо Запоріжжя заняло
■степи, де колись Половці, Торки, Берендії та Чорні Кло
буки кочували. Ці народи, по думці п. Дубецького, були
побратими Монголам, вони потім перемішались з Слов’я
нами і прищепили їм інстинкти розбиїйацькі (ст. 8, 237,
238, 242) і з такої б то мішанини і склалося Запоріжжя.
Тут п. Дубецький знов таки намішав усякої всячини,
що теорію його можна висловити хіба приказкою: „Де
Крим, де Рим, де Бабинські корчми! „Народи, про яких
вгадує п. Дубецький, кочували не тільки там, де потім
Запоріжжя було, а по цілому просторі широкого степу
південного: і там де пізніше була гетьманщина до рр. Сей
ма і Сули, і по Слобідській Україні і біля Дону і Донця,
і по Київщині, і на Поділлю до Росі і Мурахви; деякі з
них, напр. Чорні Клобуки, відомі нам тільки побіля Росі,
я Берендії побіля Роставиці. Усі ті народи були роду не
монгольського, а туркського; а це далеко не те саме, бо
Турки і Монголи два племена такі далекі одно від одного
як би напр. Германці і Семіти. В історії, здається нам, не
можна нехтувати елементарних етнографічник відомостей.
Коли п. Дубецький не пійм'е нам віри — нехай він зазирне
до половецького словаря Петрарки; там він довідається,
226