вом „ козак " розуміли всяке військо нерегулярне f неурядове, а таким військом і була ватага Свірчоьського.( У Стрийковського зустрічаємо козаків крижацьких, литовських і инших). З ватагою своєю Свірчковський ходив не проти Татар, а на Волощину; його ватажники— шляхтичі ніколи Січи і в вічі не бачили і в рядах січовиків ніколи не стояли. Про те, якою мовою вони поміж себе балакали, історики нічого не кажуть; гадаємо, що шляхтичі в Брацлавщини розмовляли так, як уміли, себто мовою українськоруською, а шляхтичі з Люблинщини, мабуть ще польською; але ні одному з них ніколи і не снилося, що колись п. Дубецький з Волощини поверне їх аж на Січ і примусить їх учити Січовиків польської мови.
От майже і всі головніші аргументи п. Дубепького, позбірані на те, щоб „ з польської колиски 1 вивести Запоріжжя! З погляду наукового аргументів небагато; перед критикою, хоч трохи поважною, вони розлітаються легшеніж та полова; але для шовіністів ретроградної школи і їх доволі. Щиро бажаємо, щоб п. Дубецький знайшов в їх осередку групу, котра б дала йому ще одну премію, коли вже не за ерудицію, то хоч за ту відвагу, з якою він порядкує факти мало йому відомі, та ще вигадує задля свого ужитку і нові ad maiorem gloriam пеевдо-патріотичного шовінізму..
Вивівши початок Запоріжжя з Польщі^ п. Дубецький фатально зустрівся з великою трудністю: треба було йому вияснити: чому ж оце Запоріжжя не зосталося польським? чому воно ворогувало з Польщею? На що воно запомагало Хмельницького проти Речипосполитої? і таке инше. П. Дубецький не дорогим коштом, спромігся і на це назбірати аргументів; ось вони:
. а) хоч Поляки і осадили Запоріжжя,, хоч вони і носили до нього з Польщі усякі культурні „ іскри " та „ проміння "; але ж на лихо, то були такі Поляки, що стояли в суперечці з громадським ладом; замісць того, щоб показати,, проти якого ладу, проти яких подробиць протестували Запорожці, п. Дубецький загортується в загальну риторику і вдає * ніби то він не тямить, що опріч такого ладу, який був у Польщі, був і є на світі ще инший лад і що не в
225-