Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 319

при толерантній державі великих князів литовських; а що
до любові христіянської, то Домініканам не треба було
носити її над Дніпро, бо там христіянство і без них уко­
ренилось вже 400 літ тому назад. Що знов до того, що
Домінікани несли слово супокою, так гадаємо, що про це
чудно навіть слухати тому, хто відає, що з початку XIII
віку закон домініканський був установлений папою Іно-
кентієм III і що цьому ордену препоручений був%суд свя­
тої інквізіції. Чи вже ж п. Дубецький думає, що дуже спо­
кійно було тим, котрих палили на кострищах домінканських
auto-da-fe.
От майже що і увесь історичний запас аргументів п.
Дубецького вигодований в колисці ретроградного польсько­
го публіциста під „проміннем" краківського дневника
клерикального.
На лихо п. Дубецький самими історичними аргументами
не удовольняється: свою легеньку історичну збіранину
хоче він підперти аргументами географічними. Розгляньмо
і цей запас авторової ерудиції.
1. Під Одесою біля Куяльницького лиману росте три
берези; легенда, яку чув п. Дубецький, переказур, що ті
берези виросли на тому місці, де померли з нужди та з
голоду три сестри, що втікали з неволі татарської (стр. 19).
П. Дубецький запевняє, що ті три сестри були Польки!..
Далі автор в степах запорізьких знаходить (стор. 234) дві
могили: Маріонову, біля Кудака, вона б то названа так на
память убитого козаками француза Маріона (1635 року);
друга могила .Потоцького недалеко від Жовтої-Води. Про
ці могили ми досі нічого не чули, не змагаємось: може
воно і справді де є серед десятків тисячів иніних могил.
Нехай буде так; quid ergo?
2. По території Запоріжжя багато є таких могил і ба­
лок, що мають назви польські; мешканці не вміють виясни­
ти, звідки взялися такі назви; а вони, коли бракує жерел
писаних, свідчать, що край той колись вобрав в себе чима­
лу польську колонізацію, що на протязі кількох віків, не­
свідомо для самої себе, виконувала місію цівілізаторську.
Назви ті виходять від назв людей, що селились тут хуто­
рами і т. д. (стор. 234). Вже нехай нам вибачить на цьому
223