Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 219

І пам’ять вашу прокляли,
Прокляття у книжки вписали;
Про серце, долю, про життя
Вони у вас і не спитали.
Остатні голови поклали
Вони за кривду свого люду,
Щоб правду боронить та волю;
Страшного не злякались суду.
І темні, бідні і прокляті,
Пішли замучені в могилу;
•Пішли без суду, понесли
З собою правду лиш та рилу.
Ой хто ж ви, прокляті людьми,
Без дому і сем’ї бурлаки?
Хто ви такі, батьки-сердеги?
— Я знаю вас:— ви гайдамаки!
тт
В. Маринчук.
r
v
Л_
Надруковано в „Меті"
у Львові 1863, ч. З, ст. 179.
ні.
Де Сула свою темную воду
Несе в сагу Дніпрову глибоку,
Стоїть табур козацький завзятий,
Глядить сумно в долину широку.
На долині як оком докинуть
Мріють стяги ворожі та шанці,
Сяють красні кунтуш і й жупани,
Оксамити, саєти, сап’янці.
Блищать в сонці панцирних кольчуги,
Віють крила гусарій багатій,
Машерує німецька піхота,
Грізно жерла розверли гармати.
Десять тижнів вже гордая шляхта,
Обляга сіром’яжну громаду,
Штурм за штурмом веде на окопи,
Не здоліє зломити завзяту.
123