Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 218

Не хтіли 'ділиться з братами,
І згинула, щезла лицарська родина,^
Пішла ворогам на поталу,
І горде лицарство своїми ж руками
Собі ж таки яму придбало.
І з гомоном ради й з піснею бенкета,
Ворожою кров’ю политі,
І в сварці з собою, і з брязкотом битви,
І димом гарматним обвиті —
Пішли у могилу, заснули навіки,
Все горді та пишні, як перше,
Та братам, та волі, лицарській родині
Зовсім ще від того не легше. —
Ой хто ж ви, лицарі, — ой хто ж ви, вельможні,
Хто ви, молодецьке юнацтво?
Ой знаю вас, знаю, сребряники-ду ки:
— Ви славне та горде козацтво!
*
*
Встають вовки-сіроманці,
Залізні люди старини,
Твої остатні, Україно,
Та найвірнішиї сини!
В свитинах драних, без шапок,
Голодні, бідні, почорнілі, ’
Кров’ю з ран своїх политі,
Димом пожежі обгорілі.
Огонь і куля, спис і паля
По їх грудях мабуть гуляли,
І, не зломивши сильну волю,
В могилу рядом їх уклали.
На вашім тілі — вашой кров'ю
Пани, уряди записали
За лиху долю люту кару,
Та з тим і спати вас поклали.