Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 216

Віддав він братерський та низький поклін.
(І сумно почав він недовгу промову)
Гей браття-громадо! ідем на суд божий
З ляхами — на бенкет кривавий!
Молітесь, щоб щастя нам бог дарував;
Щоб волю, родину поміг рятувати!
Та якби спіткала нас лиха година,
Не тратьте ви, браття, козачої вдачі.
За волю, за правду своєї землі
Завзято ставайте до краплі остатній
Бо дужий (ще) лях і багатий та сильний
Він довго ще буде в потузі ддояти,
Та правда, помічниця вірна, за нами;
За нами предківське козаче завзяття. —
Помрем — не дамося, панове громадо!
Помрем — не дамося! Гукнула громада (гуде на
вигоні)
Помрем — не дамося! Луна відгукав
І з ратуші, з замку і з скельної кручі.—
Помрем — не дамося! вибивають дзвони
Помрем — не дамося! ніби шепчуть із тиха
Столітнії віти столітніх дубів.1
Спасибі, громадо!
Не вмерла ще козацька мати!
Поволі йде гетьман по улиці міста,
Повагом за ним виступа старшина.
У хату тиху Скороденка
Пан сотник двері одчиняв
І славний гетьман із поклоном
В стару світлицю уступав.
За ним ідуть й орли козачі
Преславних битв богатирі
Юнаки, лицарі могучі
Полків народніх главарі —
Богун мистець і Морозенко,
Виговський в раді голова
'Джеджалій, Глух, Золотаренко,
Демко, Бурлай і Кривонос,
Ганжа й завзятий Пушкаренко.