132 ЛЮ БО М И Р В И Н А Р
більше для ролі національного вождя, як Грушевський ». 102 Грушевський в томіу чаїсі був правдивим революціонером і досвідченим державним мужем. 103
Немає сумніву, що державницька діяльність Грушесвського в періоді Центральної Ради вимагає численних джерельних студій і основної переоцінки. Цікаво згадати, що в сершїі 1917 року Грушевський бажав позбутися обов’ язку голови Ц. Ради— але « різні партії настоювали на тім, що моє уступлення збентежить громадянство... Я через > се заставсь і вже більше не піднімав сього( питання, щоб « не бентежити людей », хоч був дуже знесилений ». 104
В А— 1926, а також А— 1914 / 1919 знаходимо цінні інформації про зруйнування большевиками дому Грушевського в Києві, мовляв « Сидів і працював в Ц. Раді під час облоги Києва большевиками, коли головний комендант розстріляв нашу хату запальними кулями, так,
102 Дм. Дорошенко, Історія України, т. І, Ужгород 1932, стор. 16. Подібні оцінки знаходимо в спогадах О. Шульгина, Б. Мартоса, Єремієва і цілого « ряду інших учасників подій. юз Олександер Шульгин у статті про Грушевського твердив, що «. старий професор був революціонером( в національному розумінні, людиною рішучих кроків »( О. Шульгин, Михайло Сергієвич Грушевський— як політик і людина », Записки НТШ, т. 186, 1966, стор. 144.
Н-а нашу думку цікаво порівняти наставления до української самостійности двох великих учених, громадських діячів і сучасників подій: Сергія Єфремова і Михайла Грушевського.. Перший великий патріот і хрустального характеру людина був радше обережний і не вірив, що Центральна Рада зможе. взяти владу в свої руки. Це, як пише його приятель, О. Шульгин, '«. дуже лякало Сергія Єфремова: « Ми не маємо сили виконати це завдання, і тим скомпромітуємо нашу національну ідею в очах мас ». На це я відповів йому, що « ми не можемо ухилитися овід цеї © лади », О. Шульгин, цит. пр., стор. 144. Натомість М. Грушевський без ж адного іватання видвигнув питання української, незалежносте. « Революція визволила нас, пише Грушевський, ми знову стали з підданців горожанами, вільними і повноправними і можемо знову рішати про себе, « становити право-на себе і будувати долю свого народу, своєї землі »( М. Грушевський, « Велика хвиля », Нова Рада, 25 березня 1917).
Цікаву згадку про Єфремова і Грушевського знаходимо в спогадах Миколи Ковалевського, Пргі джерелах боротьби, 1960, стор, стор. 352— 353. Після остаточного ухвалення тексту Першого Універсалу, Грушевський звернувся до Сергія Єфремова, заступника голови Ц. Ради, та інших членів, його затвердити. « Єфремов... захитав головою,, висловлюючи ще раз сумніви щодо ідоц іл ьн ости одностороннього проголошення автономії України... М. Грушевський нервово перебирав свою срібну бороду і врешті нетерпляче положив перед Єфремовим текст Першого Універсалу, показуючи пальцем на найважнішу частину тексту, в якому проголошувалася автономія України. Єфремов подумав ще хвилинку... і врешті встав і сказав, звертаючися до нас усіх:— « ми приймаємо на себе велику відповідальність »... « я згоджуюся на цей текст », стор. 352— 353.
104 А— 1914 / 19, стор. 100. Саме у серпні 1917 року російський уряд порушив договір з Центральною Радою в справі автономії України. Тоді Грушевський, пише Шульгин, « знов готовий був на риск, на повстання( підкреслення моє), хоч ми для цього не мали жадних реальних можли-