Автобіографія Михайла Грушевського з 1906 і 1926 років Avtobiohrafiia_Mykhaila_Hrushevskoho_z_1906_i_1926 | Page 17

120
ЛЮ БОМ ИР В И Н А Р
1894 року,55 як редактор Записок НТШ, голова Археографічної Комі­
сії та ініціатор цілої низки наукових публікацій. Доїволі докладна
аналіза його праці в НТШ подана в моїй монографії «Михайло Гру­
шевський і Наукове Тчво їм. Шевченка».
Проте хочемо зупинитися на кількох маркантних подіях, які на-
світлюють діяльність Грушевського на форумі НТШ. В першу чергу,
у Львові, подібно як і в Києві, він дальше допомагає молодим адеп­
там науки. Крім викладів і семінарів він вів «приватні наукові зай­
няття поза університетом з студентами й посторонніми роздавав
книжки до рефератів і оцінок, потім відчитувано ті реферати, роз­
бирано, а по оправденю друковано котрі ліпші».56
Беручи до уваги, що він був переобтяжений своєю власною нау­
ковою працею, організацією наукової діяльности НТШ, університет­
ськими зайняттями і громадськими різними зобов’язаннями, треба з
признанням відмітити Грушевського прив’язання до 'студентської мо­
лоді. Саме з його семінарів і тих, як він писав, «пріватіосїма» пови­
ходило чимало людей, які полишили деякий, а часами значний слід
в науковій роботі».57 Так створилася історична школа Грушевського
у Львові, яка мала вирішальний вплив на дальший розвиток укра­
їнської національної історіографії.58
Цікаво також застановитися над відношенням Грушевського до
деяких принципових справ. У 1899 році у Києві відбувався IX архе­
ологічний з’їзд, на який зацрошено членів НТШ з доповідями. Як
відомо на цей з’їзд не допущено рефератів українською мовою і тоді
Грушевський вирішив, що Товариство не буде брати участи у з ’їзді.
«Було то, пише Грушевський, перше гостре поставлення українського
питання на російськім ґрунті (воно і дало повід ©сім ворогам укра­
їнства в Росії виляти потоки яду і помий на мене, як провідника в
сій справі), і треба було заразом задокументувати, що за сими при-
тенсіями на признання української наукової мови стоїть і дійсна на­
укова робота».59
Знову ж бачимо послідовну рису вдачі Грушевського — безком­
промісність у боротьбі за права української мови, науки і культури.
На окрему увагу заслуговують записки Грушевського про кон­
флікти в НТШ. У 1901 через внутрішні непорозуміння він зрезиґ-
нував з головства Товариства і всіх інших обов’язків в НТШ. Про
це він писав, не згадуючи жадних прізвищ, без жадної пристрасти
або злоби: «З другого боку багато -спокою і нервової сили забирали
55 л . Винар, цит. пр., стор. 9—17.
56 А—1906, стор. 7. А—1926, стор. 12.
»7 Там Dice.
58 І-з своїх учнів і співробітників Грушевський згадує Омел. Трелець-
кого, Д. Коренця, М. Кордубу, Ст. Томашівського, С. Рудницького, О. Це-
левича, Ю. Кміта, 3. Кузелю, О. Чайківського, В. Герасимчука, О. Сушка,
Ф. Голійчука, І. Джиджору, І. Кривецького і І. Крип’якевича. Вони тво­
рили зав’язок історичної школи Грушевського у Львові. Деякі думки про
школу Грушевського я .подав у статті «Історична школа М. Грушевського
і НТШ», Свобода, ч. 7, 1974.
59 А-1906, стор. 10, А-1926, стор. 17.