Автобіографія Михайла Грушевського з 1906 і 1926 років Avtobiohrafiia_Mykhaila_Hrushevskoho_z_1906_i_1926 | Page 11

114
ЛЮ БОМ ИР В И Н А Р
ки», але робив він на нього вражіння «чоловіка утомленого тими на-
гінками, віін ухилишся від близчих зносин з 'студентами й все більше
відсувався від історії в «спокійніші», лік на ті погані часи, «сфери ар­
хеології, історичної географії, нумізматики» .34
Грушевський подав вірну характеристику відносин у київському
університеті. Як відомо після голосних студентських заворушень у
1884 році у (зв'язку з святкуванням 50-и річчя Університету, при­
йшла урядова реакція. Університет зачинено на деякий час і лише
з 1885 роком знову ж на ньому зачалося авдиторне .навчання. У зв’яз­
ку з цими студентськими розрухами Сергій Грушевський взяв від
сина ісвого слово, що він не буде активізуватися в студентському
житті.35
Проте характеристика Володимира Антоновича вийшла в іГрушев-
сккого доволі блідо і неповно, а також він нічого не згадує про ‘ін­
ших професорів. Про це вж е писав Дмитро Багалій, який раніше 'сту­
діював у Київському університеті».36
Крім В. Антоновича в київському університеті в тому часі викла­
дали В. С. Іко'ншков, О. Ф. Кістяків ський, Д. В. Голубовський, М. Ф.
Владимирський-Вуданов, І. Лучицький та інші. Починаючи вж е з 1887
року М. Грушевський включився в семінарійну працю. Його перша
обширніша історична розвідка «Южно русские господ арскіе замки
в пол. XVI в.» була опрацьована на семінарі проф. В. Антоновича,
34 Там же.
35 Грушевський згадує, що його батько «настрашений тодішними сту­
дентськими „історіями”, довго не годився на се (щоб М. Грушевський сту­
діював у Києві — Л. В.) і дав згоду, тільки звязавши мене обіцянкою, що
я не буду брати участи в ніяких студентських гуртках», А—1906, стор. 2,
А—1926, стор. 6.
36 Багалій писав: «Я сам вихованець історико-філологічного факуль­
тету київського університету, правда, троха раніших часів (.1876—1880 p.),
але орофесори наші були майже ті самі. І на мою думку, опоро декого з( на­
ших учителів-’професор'ів можна згадати з позитивного божу і як про
викладачів, і як про наукових робітників. Тут у центрі уваги серед про­
фесорів М. С. треба поставити нашого спільного вчителя В. Б. Антонови­
ча. Стан тодішньої української історіографії дуже сприяв науковому роз-
вою М. С. і утворенню з нього видатного історика, звичайно, на тлі тих
здібностей і того хисту, що були в нього самого вкупі з великою захоп­
леністю науковою працею».
Дмитро Багалій, Нарис історії України на соціально-економічному ґрун­
ті, т. І, Київ 1928, стор. 74.
Згодом віданачуючи 20-иліття смерти Володимира Антоновича в ж ур­
налі «Україна», Грушевський писав, що «Володимир Боніфатієвич був
настільки ж дорогий нам, настільки підозрілий а ненависний всім тим
українофобським елементам, що окружали з усіх сторін наш український
рух, чигаючи і чекаючи першого сприятливого для них моменту, щоб за­
топтати, заглушити його, передовсім тих, що вважалися його провідни­
ками». М, Грушевський, «З соціяльно'-національних концепцій Антонови­
ча», Україна, кн. ЗО, 1928, стор. 3.