Енциклопедичний довідник 477
згасло( як раніше гілка Івана Васильовича). Нащадки Михайла Ч.( п. бл. 1498) утворили один із наймогутніших князівських родів на Волині та в Галичині. Представники роду Ч. відігравали помітну роль у політ, житті Речі Посполитої. Одним з найвідоміших представників роду був пол. держ. і політ, діяч А. Чарторийський.
Ч У Г У ЇВ С ЬК Е П О В С Т А Н Н Я 1819 р.— повстання військ, поселенців Чугуїв. уланського полку в Слобідсько-Укр. губернії( територія Харківщини). Причиною виступу стали нестерпні умови військ, муштри і побуту військ, поселенців, котрі, щоб утримати себе та сплачувати податки, працювали в сільському господарстві та одночасно займались військ, справою. Всі дії поселенців суворо регламентувались— вони не могли залишити село, будувати хати чи господарські будівлі, навіть одружуватись без дозволу влади. Повстання розпочалося 27.06( 9.07) і відразу охопило всі військ, поселення Чугуїв, округу. Повстанці відмовилися виконувати будь-які роботи 1висунули уряду низку вимог: розформувати військ, поселення, віддати селянам землю, відрізану під час формування поселень, звільнити їх від обов’ язкових поставок хліба і фуражу на військ, склади. Спочатку військ, керівництво планувало власними силами придушити повстання, однак солдати відмовились виступити проти поселян. Тоді в Чугуїв та ін. пункти військ, округу були направлені регулярні в-ська: 2 піхот. полки і 2 арт. роти з 12 гарматами. Незважаючи на арешти та репресії, повстанці не припинили опору. Більше того, 2( 14). 08 до них приєдналися військ, поселенці сусіднього Таганрозького полку, штаб якого розміщувався у слободі Балаклеї. Виступ набув широкого масштабу, і проти повстанців кинули ще 2 піхот. полки. У серп, на місце подій виїхав військ, міністр О. Аракчеєв, якому, власне, і належала ініціатива створення в імперії поселень. У серп. 1819 р. регулярні військ, з’ єднання остаточно придушили повстання. Понад 2 тис. повстанців було заарештовано( 1104 чугуївців і 899 таганрозців). Перед військ, судом постало 350 чол. З а вироком суду 273 чол. засуджено до смертної кари( О. Аракчеєв відхилив вирок суду, замінивши смертну кару 12 тис. ударів шпіцрутенами). Сотні учасників повстання( бл. 400), у т. ч. 29 жінок, були піддані тілесним покаранням. 37 повстанців прогнано крізь шеренгу з 500 солдатів 24 рази( 20 з них померли від побиття різками на місці). Більшість учасників повстання після покарання вислано до Оренбурзького окремого військ, корпусу.
Ч У И К Е В И Ч Василь Никифорович( р. н. і см. невід.)— укр. держ. діяч І чв. 18 ст. Належав до козацько-старшинського роду Чуйкевичів. Походив з Полтавщини. Служив двірським у гетьмана І. Мазепи, полт. полковим писарем, військ, канцеляристом( 1689, 1697). Київський наказний полковник( 1701). У 1702 р. обіймав посаду реєнта Ген. військ, канцелярії. У 1706— 09 pp. ген. суддя. У 1707 р. одружився з М. Кочубей. Підтримував І. Мазепу у його прагненні відстояти укр. державність. У день Полт. битви 1709 р. разом із кількома старшинами покинув І. Мазепу і перейшов на бік рос. царя Петра І. Був заарештований і відправлений на заслання до Сибіру, де через деякий час постригся у ченці.