474 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
474 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
Ч О Р Н И Ц Ь Федір( 1894— 1918)— сотник Армії У Н Р. Н. у с. Якимчиці. З 1916 р. командир відділу Легіону УСС, хорунжий. Потрапив у рос. полон. Один з організаторів київ, військ, формування січових стрільців і головних ідеологів стрілец. соборницької ідеї. Член Стрілец. ради. У 1917— 18 pp. командир 1-ї сотні Галицько- Буковин. куреня січових стрільців, кулеметної сотні 1-го куреня січових стрільців, кулеметного відділу 1-го полку січових стрільців, кулеметної сотні Окремого загону січових стрільців. Загинув у бою під Мотовилівкою під час антигетьманського повстання. Похований на Аскольдовій горі в Києві.
Ч О Р Н І К Л ОБУК И( з тюрк, « каракалпаки »— чорні шапки)— іст. назва політ, самоврядного об’ єднання, що склалося не пізніше 1146 р.( вперше зустрічаєть-
Т • • • • • V ♦ • ^ • ся в іпатпвському літописі) із залишків тюрк, кочових племен— берендеїв, торків, печенігів, коуїв, турпеїв, каєпичів. О б’ єднання Ч. к. сформувалося внаслідок спільної оборони від нападів половців. Під натиском половців у сер. 12 ст. Ч. к. переселилися з дозволу київ, князів у півд. прикорд. землі Русі, головним чином по р. Рось і частково по Дніпру. Найбільш численними йвпливовими серед Ч. к. були берендеї, після них торки і печеніги. Верховним сюзереном Ч. к., які осіли в Пороссі, був київ, князь. Ч. к., ставши васалами великого князя, мусили допомагати йому в боротьбі з половцями, а також з руськими князями, які посягали на київ, престол. У II пол. 12 ст. київ, князі розпоряджалися « чорноклобуцьким » Пороссям як одним із своїх найвірніших уділів. Політ, центром пороських Ч. к. було міське укріплення Торчеськ, розташоване у нижній течії Горохуватки— лівої притоки Росі. Під впливом слов’ ян кочівники-переселенці поступово переходили до напівкочового йосілого способу життя. Остання літописна згадка про Ч. к. датується 1193 р. Проте, найімовірніше, союз остаточно припинив існування у І пол. 13 ст. Ч. к. були асимільовані слов’ янами. Не виключено, що частина їх відійшла у степ.
Ч О Р Н О М О Р С Ь К Е К О ЗА Ц Ь К Е В ІЙ С Ь К О— козацьке в-сько, створене рос. урядом із колишніх запорозьких козаків восени 1787 р. В умовах підготовки Росії до війни з Туреччиною, відчуваючи потребу у військ, контингентах, рос. уряд вирішив сформувати з колишніх запорожців в-сько під назвою « В-сько вірних козаків ». Відповідний царський указ видано 22.01( 2.02) 1788 р. Очолив в-сько кошовий отаман С. Білий. « В-ську вірних козаків » передали клейноди та ін. козацьку атрибутику, забрану рос. урядом під час розгрому Запорозької Січі у 1775 р. У в-ську відновили колишні старшинські посади, поділ на курені, козацький одяг. Під командуванням С. Білого і 3. Чепіги в-сько брало участь у рос.-тур. війні 1787— 91 pp. У 1788 р. в-сько перейменували у Ч. к. в. і йому було виділено території між Півд. Бугом і Дністром. Козаки заснували кілька селищ, зокрема Слободзеї( тепер Молдова). У 1792 р. рос. уряд з метою закріплення території на Півн. Кавказі переселив козаків на Кубань. Козаків розмістили вздовж т. зв. Чорномор. прикорд. лінії, яка проходила від р. Лаба по правому березі р. Кубань до Азов. моря. У 1792— 93 pp. на Кубань було переселено бл. 25 тис. козаків, яким