394 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
394 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
рентурами, її склад поповнено старшинськими кадрами. В УВО створені організаційно-кадрова, розвідна, бойова і пропагандистсько-політ. референтури. Галичину як осн. територію, на якій діяла УВО, поділено на 13 військ, округ. Кожна військ, округа складалася з повітів з округовими і повітовими командами, заг. кількість яких сягала 58. Серед членів УВО на 1-му етапі діяльності організації переважали колишні вояки Армії УНР та УГА, люди різної партійної належності та різних політ, поглядів. УВО, не маючи чітко окресленої ідеології та політ, програми, визначала головним завданням організацію боротьби проти окупаційних режимів на укр. землях. У перші часи існування( 1921— 23) УВО була організаційно пов’ язана з укр. екзильним урядом Є. Петрушевича у Відні і координувала свою діяльність з його зовнішньополіт. акцією, що мала на меті домогтися підтримки держав Антанти у справі відродження укр. державності в Галичині. Широкомасштабні акції опору( терористичні замахи на представників пол. влади та укр. діячів, що виступали за порозуміння з урядом Польщі, масові саботажні кампанії, бойкот адміністрації), здійснювані нац. підпіллям, мали водночас служити укр. дипломатії аргументами для вирішення « галицького питання » на користь українців. Восени 1922 р. осередок Начальної команди УВО перенесено за кордон, а діяльністю організації у західноукр. землях стала керувати Крайова команда під командуванням А. Мельника. У 1923— 25 pp. в УВО точилися дискусії щодо подальшого політ, курсу організації, під час яких обговорювалися питання її зовнішньополіт. орієнтації. Після перемоги концепції про самостійнийхарактер політики УВО в 1925 р. з неї виключено прибічників орієнтації на рад. Україну, які у трав. 1925 р. створили нову підпільну організацію— Західноукр. народну революційну організацію( ЗУН РО), очолювану О. Думіним. Ставлячи укр. справу в міжнар. контексті, провід УВО бачив серед імовірних союзників українців у боротьбі проти Версальської системи Німеччину, що спонукало до тісніших контактів і співпраці з нім. відомствами, зокрема міністерством райхсверу. Начальна команда УВО з 1926 р. була у Берліні. УВО видавала власний друкований орган— журнал « Сурма »( виходив 1927— 28 у Берліні; 1928— 34 у Каунасі; гол. ред. В. Марганець), який нелегально поширювався у Зах. Україні. У сер. 1920 pp. відбувалися суттєві зміни в кадрах УВО. Організація поповнювалася студентською і шкільною молоддю. Одночасно з відродженням та реорганізацією в Галичині політ, партій їх члени відходили від участі в революційному підпіллі. УВО співпрацювала з новоутвореною у 1925 р. партією— УНДО: окремі чільні діячі УНДО були водночас членами проводу УВО( Д. Паліїв). У 1927— 28 pp. в УВО посилилися націоналістичні тенденції: організація все більше політично орієнтувалася на ідеологію укр. націоналізму( сформульована Д. Донцовим); домінуючим у її ідейному арсеналі ставав постулат нац. революції— заг. революційного « здвигу » укр. народу за власну нац. самостійну і соборну державу. На цьому ідейному ґрунті УВО зблизилася з ін. нац. осередками— Групою укр. нац. молоді( Прага), Легією укр. націоналістів( Подебради), Союзом укр. нац. молоді( Львів), Групою укр. нац. молоді( Берлін)—