Енциклопедичний довідник 287
з червоноармійцями Катеринослав. Проте вже 31.12.1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто. З поч. січ. 1919 p. М. розпочав боротьбу проти денікінців, в-ськ Директорії У Н Р та Антанти. Очолював бригаду в 1-й Задніпр. дивізії( командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор’ єва. Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918— 20 pp. здійснювала укр. анархістська організація « Набат »( створена в 1918), що висунула лозунг проведення « третьої соціальної революції ». М., перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої форми влади( ідея « вільних рад » та « безвладної держави »), за забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. М. в умовах протиборства 2 сильних противників в Україні намагався стати « третьою силою » поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити « політику воєн, комунізму », проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти викликала опір серед укр. селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських в-ськах. У черв. 1919 р. М., об’ єднавшись із армією М. Григор’ єва, відкрито виступив проти рад. влади. На поч. верес. 1919 p. М. завершив переформування своїх загонів, які було перейменовано в « Революційну повстанську армію України »( махновців)( налічувала бл. 80 тис. бійців). З літа 1918 p. М. вів переговори з С. Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20.09.1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії У Н Р і махновцями. Протягом верес.— жовт. 1919 р. в-ська М. вели бої проти А. Денікіна,
• О • • • • • і і • О
знищуючи окремі частини та руинуючи тилові комунікації. 1іовстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти М. денікінське командування було вимушене кинути кращі сили на чолі з генералом Я. Слащовим і отаманом А. Шкуро. У кін. 1919— на поч. 1920 р. проти повстанців були стягнуті великі сили рад. в-ськ під командуванням И. Якіра. Частини РС Ч А не тільки вели бойові дії з загонами М. р а йпроводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. М. відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Під час наступу в-ськ П. Врангеля у верес.— жовт. 1920 p. М. знову пішов на зближення з більшовиками і 2.10.1920 р. уклав у Старобільську військ.-політ. угоду з командуванням Півд. ф-нту( командувач М. Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому в-ськ Врангеля рад. командування, порушуючи підписану угоду, розпочало рішучу ліквідацію частин М. З кін. листоп. 1920 до серп. 1921 p. М. вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азов, узбережжю на Дон і у Поволжя. 28.08.1921 p. М. разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У верес. 1923 p. М. був заарештований пол. владою. Під час судового процесу в груд. 1923 р. був звинуваче