270 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
К УРСЬКА О Б О Р О Н Н А О П Е Р А Ц ІЯ 1943 р.( 5— 11.07)— операція рад. в-ськ у ході Курської битви 1943 р. з метою зірвати наступ нім.-фаш. в-ськ в p-ні Курського виступу зі сторони Орла— в-ськами Центрального( генерал армії К. Рокоссовський), з р-ну Бєлгорода— в-ськами Воронезького( генерал армії М. Ватутін) ф-нтів. У тилу нім.-фаш. в-ськ були розгорнуті в-ська Степового ф-нту( генерал-полковник І. Конєв). В основу організації оборони була покладена ідея глибокого ешелонування бойових порядків в-ськ і оборонних позицій. Оборона готувалась передовсім як протитанк., однак організовувалась і сильна протиповітр. оборона. У ході оборонних битв ворог був знекровлений. Були створені передумови для переходу рад. в-ськ у контрнаступ.
КУРУКІВСЬКИИ Д ОГОВІР 1625 р.— договір, укладений 26.10 в урочищі Медвежі Лозки біля Курукового озера( поблизу суч. Кременчука) між пол. коронним гетьманом С. Конецпольським та гетьманом М. Дорошенком під час повстання під керівництвом М. Жмайла 1625 р. За К. д. козацький реєстр збільшувався до 6 тис. чол. Встановлювалася платня в сумі 60 тис. злотих на в-сько, а осібно— старшині. Реєстровим козакам дозволялося обирати гетьмана, але затверджував його король. Правами користувалися лише реєстрові козаки. Козаки, які залишилися поза реєстром( бл. 40 тис. чол.), повинні були повернутися під владу панів. Всім учасникам повстання оголошувалася амністія. Козакам заборонялось вступати в зносини з іноземними державами та здійснювати військ, походи проти них. Умови К. д. не задовольнили осн. масу козацтва. Нереєстрове козацтво не визнавало К. д. і продовжувало боротьбу.
К У Р Я Х Михайло( 1895— р. см. невід.)— підполковник Армії У Н Р. У 1917 р.— організатор полку ім. гетьмана І. Мазепи в Саратові, пізніше 1-го Укр. корпусу. Один з організаторів артилерії військ, формування січових стрільців. У берез.— квіт. 1918 р.— помічник командира гармат, дивізіону 1-го полку січових стрільців. У 1919 р.— командир 1-го гармат, полку гармат, бригади корпусу січових стрільців, 28-го гармат, полку 10-ї гармат, бригади групи січових стрільців, член Стрілец. ради. Емігрував до СШ А.
К УТ УЗОВ Михайло Іларионович( 1745— 1813)— рос. полководець, генералфельдмаршал( 1812). Учень О. Суворова. Учасник рос.-тур. воєн II пол. 18 ст., відзначився при штурмі Ізмаїла( 1790). У рос.-австр.-фр. війну 1805 р. командував рос. в-ськами в Австрії. У рос.-тур. війну 1806— 12 pp. головнокомандувач Молд. армії( 1811— 12), здобув перемоги під Рушуком і Слободзеєю, уклав Бухарест, мирний договір( 1812). У Вітчизняну війну 1812 р.— головнокомандувач рос. армії( із серп.), що розгромила армію Наполеона. У січ. 1813 р. армія під командуванням К. вступила в межі Зах. Європи. Помер у м. Бунцлау( тепер м. Болеславець, Польща). Похований в Казанському соборі( Петербург, Рос. Федерація).
К У Ч М А Н С ЬК И И Ш Л Я Х— одне з відгалужень Чорного шляху, яким у 16— І пол. 18 ст. користувалися крим. і ногайські татари для розбійницьких