Енциклопедичний довідник 21
належала вища військ., політ., адмін. і судова влада в Україні, яку він здійснював через Ген. військ, канцелярію. Найближчими помічниками гетьмана в управлінні державою була ген. старшина— ген. писар, ген. судді, ген. осавул, ген. хорунжий, ген. підскарбій, ген. обозний, ген. бунчужний. Найвищою судовою установою був Ген. військ, суд. Столицею України та гетьманською резиденцією стало місто Чигирин. Територія України поділялась на полки, число яких не було сталим. У 1649 р. їх налічувалося 16— Чигирин., Черкаський, Корсун., Білоцерк., Канів., Переясл., Брацл., Кальницький( Вінницький), Київ., Кропивнян., Миргород., Ніжин., Полт., Черніг., Прилуцький та Уман. У 1650 р. було 20 полків. Під час воєн, дій укр. армії проти пол. і лит. в-ськ у 1654— 55 pp. утворились Волин., Турово-Пинський, Білорус.( Чавський) і Поділ, полки. На чолі кожного полку стояв полковник, який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Полковник зосереджував у своїх руках військ., адмін. і судову владу на території полку. Крім нього, до полкового уряду Входили полковий суддя, полковий писар, полковий осавул, полковий обозний, полковий хорунжий. Полки поділялись на сотні, в яких військ.-адмін. функції виконували сотники. До складу сотні входило кілька куренів, що очолювалися курінним отаманом. Найвищим органом місцевого управління були козацькі ради, на яких обговорювали і вирішували всі найважливіші політ., військ., фінансові та судові справи, обирали і скидали козацьку старшину( див. також Генеральна військова рада). Управління містами у Гетьманщині здійснювалось відповідно до їх статусу. Містами, які мали магдебурзьке право( Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), управляли виборні магістрати. Міста, які не дістали цього права, мали обмежене самоврядування, управлялись виборними ратушами, але підлягали і старшинській адміністрації. На чолі міського управління стояв війт, якого обирали або призначав гетьман чи полковник. У II пол. 17 ст. Україна внаслідок десятирічної виснажливої громадянської війни та постійної збройної інтервенції іноземних в-ськ( т. зв. період Руїни) потрапила у сферу впливу сусідніх держав. Після Андрусів. перемир’ я 1667 р. та « Вічного миру » 1686 р. територія Лівобережної України з Києвом та Запорожжя опинилися під владою Моск. держави, а Правобережна Україна залишилась у складі Речі Посполитої( в 1699 до Польщі приєднано Поділля, яке було під владою Туреччини). Півд. Київщина і Брацлавщина з містами Трахтемирів, Канів, Черкаси і Чигирин мала залишатись незаселеною. Укр. землі, які перебували у складі Моск. держави, протягом 17— 18 ст. зберігали відносну автономію і держ. права. Територія Гетьманщини( суч. Черніг., Полт., зах. частина Сум., Харк. і сх. частина Київ, обл.) за військ, і адмін.-терит. устроєм поділялась на 10 полків: Київ., Ніжин., Переясл., Черніг., Стародуб., Лубен., Прилуцький, Гадяцький, Миргород, і Полт. Гетьманській адміністрації підлягав і Могилівський полк, який частково знаходився на етнічній білорус, території. Політико-правове становище Гетьманщини спочатку визначалося