Енциклопедичний довідник 17
А Д М ІН ІС Т Р А Т И В Н О - Т Е Р И Т О Р ІА Л Ь Н И Й У С Т Р ІЙ У К Р А ЇН И — поділ території України на певні частини з метою побудови держ . органів влади та управління на місцях . У періоди втрати Україною держ . незалежності і поділу її території між сусідніми державами на укр . етнічних землях створювались колоніальні органи управління та поступово поширювався адмін . -терит. устрій метрополії . В Україні першими спробами адмін . -терит. поділу можна вважати існування земель-князівств за часів Київ . Русі . В 9 — 12 ст . територія суч . України поділялася на Київ ., Чернігово-Сівер ., Переясл ., Волин . і Галицьку землі , які входили до складу Давньоруської держави . Деякі менші землі , через низький рівень екон . і політ , розвитку , входили до складу Київ , князівства , зокрема Полян . ( Руська ), Турово-Пинська і Древлян , землі . Землі-князівства поділялись на волості , центрами яких були міста . За політ , устроєм Київ . Русь становила держ . утворення у формі монархії . На її чолі стояв великий князь київ ., який зосереджував у своїх руках всю повноту законодавчої , виконавчої , судової і військ , влади . Внутр . управління здійснювали численні княжі управителі . На найвищі адмін . посади призначались представники великокнязівського роду або намісники ( посадники ) і тисяцькі . Згодом провідне місце серед київ , урядовців займав двірський , або дворецький , осн . діяльність якого була пов ’ язана з управлінням князівським двором . Розгляд судових справ здійснював сам князь . За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр , найчастіше дворецький . На місцях судочинством переважно займався спец . київ , урядник — тивун ( тіун ). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник , стольник , покладник , сідлецький , а також дрібніші чиновники — биричі , отроки , дітські , городники , митники та ін . З сер . 12 ст . розпочався процес занепаду Київ , держави . Безпосереднім спадкоємцем політ , і культ , традиції Київ . Русі стало Галицько-Волин . князівство . В 13 — І пол . 14 ст . у складі Галицько-Волин . держави було об ’ єднано значну частину укр . етнічної території . У 13 ст . зах . кордон Галицько-Волин . князівства проходив по р . Яселці , далі у півн . -сх. напрямку через ріки Віслок і Сян і ще далі , на зх від р . Вепр , пролягав на півд . сх . Крайніми зах . укр . поселеннями були Коросне , Ряшів , Щекарів , Верещин . Півн . межею Галицько-Волин . держави були притока Бугу Володавка і Верхня Прип ’ ять , а після входження до складу князівства Берестейської землі — ріки Наров і Яселда . На сх князівство межувало з Турово-Пинською і Київ , землями . Кордон проходив через річки Прип ’ ять , Стир , Горинь , далі верхів ’ ями Случі і Півд . Бугу вздовж рік Ушиця і Прут до Чорного моря . Галицько- Волин . князівство включало Перемишл ., Звенигород ., Галицьку , Володимир ., Луцьку , Дорогобузько-Пересопн ., Болохів ., Берест ., Холм ., Червен . і Белзьку землі . До складу князівства входили також землі у нижній течії Дністра , Пруту , Серету , а також значна частина Закарпаття . В основу держ . організації і адмін . устрою Галицько-Волин . князівства покладалися ті ж принципи , що й у Київ , державі . Територія держави поділялася на ряд князівств-земель . До складу земель входили