Енциклопедичний довідник 17
А Д М ІН ІС Т Р А Т И В Н О- Т Е Р И Т О Р ІА Л Ь Н И Й У С Т Р ІЙ У К Р А ЇН И— поділ території України на певні частини з метою побудови держ. органів влади та управління на місцях. У періоди втрати Україною держ. незалежності і поділу її території між сусідніми державами на укр. етнічних землях створювались колоніальні органи управління та поступово поширювався адмін.-терит. устрій метрополії. В Україні першими спробами адмін.-терит. поділу можна вважати існування земель-князівств за часів Київ. Русі. В 9— 12 ст. територія суч. України поділялася на Київ., Чернігово-Сівер., Переясл., Волин. і Галицьку землі, які входили до складу Давньоруської держави. Деякі менші землі, через низький рівень екон. і політ, розвитку, входили до складу Київ, князівства, зокрема Полян.( Руська), Турово-Пинська і Древлян, землі. Землі-князівства поділялись на волості, центрами яких були міста. За політ, устроєм Київ. Русь становила держ. утворення у формі монархії. На її чолі стояв великий князь київ., який зосереджував у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військ, влади. Внутр. управління здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адмін. посади призначались представники великокнязівського роду або намісники( посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київ, урядовців займав двірський, або дворецький, осн. діяльність якого була пов’ язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством переважно займався спец. київ, урядник— тивун( тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники— биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. З сер. 12 ст. розпочався процес занепаду Київ, держави. Безпосереднім спадкоємцем політ, і культ, традиції Київ. Русі стало Галицько-Волин. князівство. В 13— І пол. 14 ст. у складі Галицько-Волин. держави було об’ єднано значну частину укр. етнічної території. У 13 ст. зах. кордон Галицько-Волин. князівства проходив по р. Яселці, далі у півн.-сх. напрямку через ріки Віслок і Сян і ще далі, на зх від р. Вепр, пролягав на півд. сх. Крайніми зах. укр. поселеннями були Коросне, Ряшів, Щекарів, Верещин. Півн. межею Галицько-Волин. держави були притока Бугу Володавка і Верхня Прип’ ять, а після входження до складу князівства Берестейської землі— ріки Наров і Яселда. На сх князівство межувало з Турово-Пинською і Київ, землями. Кордон проходив через річки Прип’ ять, Стир, Горинь, далі верхів’ ями Случі і Півд. Бугу вздовж рік Ушиця і Прут до Чорного моря. Галицько- Волин. князівство включало Перемишл., Звенигород., Галицьку, Володимир., Луцьку, Дорогобузько-Пересопн., Болохів., Берест., Холм., Червен. і Белзьку землі. До складу князівства входили також землі у нижній течії Дністра, Пруту, Серету, а також значна частина Закарпаття. В основу держ. організації і адмін. устрою Галицько-Волин. князівства покладалися ті ж принципи, що й у Київ, державі. Територія держави поділялася на ряд князівств-земель. До складу земель входили