18 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
волості, центрами яких були міста. З І пол. 14 ст. окремі міста князівства отримали магдебурзьке право і дістали підставу для самоврядування. Першим самоврядний статус отримало м. Сянок( 1334), згодом— Львів, Кам’ янець-Подільський, Брест, Дорогочин, Більськ, Луцьк та ін. Після смерті Юрія II Болеслава( 1340) почався занепад Галицько-Волин. держави. Більшість укр. земель у II пол. 14 ст. була загарбана, анексована іноземними державами. В 1387 р. багаторічні війни Польщі, Угорщини та Литви за Галичину завершились приєднанням( анексією) цієї укр. території до Пол. королівства. В 50-х pp. 14 ст. лит. князь Ольгерд розпочав захоплення Придніпров’ я. Щ е в І пол. 14 ст. Литва завоювала частину Волині, Берест.( 1320) і Дорогочин. землі. У 1355— 56 pp. лит. в-ська захопили спочатку Чернігово-Сівер- щину, а в 1362 р.— Київ, та в 1363 р. Поділ, землі. З приєднанням значної частини укр. земель Лит. князівство перетворилось на велику феодальну державу. Населення укр. земель з його високою культурою і правовими відносинами справляло значний вплив на політ, і суспільне життя Лит. держави. Руська мова стала держ. Лит. держава сприйняла чимало норм руського права і систему адмін. влади. Православна церква відігравала значну роль у державі. Все це визначало автономний статус укр. земель у складі Великого князівства Лит. Волинь, Київщина, Новгород-Сівер- щина, Чернігівщина і Поділля становили окремі удільні князівства на чолі з князями. Адмін. влада зосереджувалась у руках князя, земських бояр і князівських урядовців— канцлера, скарбничого, тивуна і соцького. Хоч укр. удільні князі мали значні автономні права, все ж вони постійно намагалися досягти повної незалежності від Лит. держави. Прагнучи не допустити зміцнення укр. князівств, великий князь лит. Вітовт протягом 1392— 94 pp. змістив удільних князів, які провадили на той час майже незалежницьку політику, і ліквідував Новгород-Сівер., Волин., Поділ, і Київ, князівства. На поч. 40-х pp. 15 ст. Волин. і Київ, князівства були відновлені. Однак після смерті Свидригайла( 1452) і Семена Олельковича( 1470) ці князівства були остаточно ліквідовані і перетворені на лит. провінції. На їх місці створено Київ., Брацл. і Волин. воєводства, які управлялися великокняжими намісниками— воєводами. Воєводства складалися з повітів, а повіти з волостей. Після укладення між Польщею і Литвою Люблін, унії 1569 р. всі укр. землі, за винятком Берест, і Дорогочин., Закарпаття, Буковини і Чернігівщини, потрапили під безпосередню владу Пол. королівства. Ця територія поділялась на воєводства: Руське( складалося з Галицької, Львів., Перемишл., Сяноц. і Холм. земель); Белзьке( складалося з Бузького, Городельського і Грабовецького повітів); Поділ,( включало Червоногород., Кам’ янецький і Летичів. повіти); Брацл.( входили Брацл., Вінницький і Звенигород. повіти): Волин.( складалося з Луцького, Володимир, і Крем’ янецького повітів); Київ,( входили Київ., Житомир., Овруцький повіти і Білоцерк., Богусл., Канів., Корсун., Романів., Черкаське і Чигирин, староства). За умовами Деулінського перемир’ я 1618 р. між Річчю Посполитою і Моск. державою Чернігово-Сіверщина перейшла під владу