118 Історія війн і збройних конфліктів в Україні:
Литви від П о л ь щ і. За угодою, укладеною в 1392 р. в Острозі, пол. король Ягайло визнав В. довічним правителем Лит. князівства. Ліквідував на території України найбільші удільні князівства— Волин., Київ., Новгород-Сівер. і Поділ, та створив замість них звичайні лит. провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Зах. Поділля був змушений передати Ягайлові. Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з Півн. Причорномор’ я. 12.08.1399 р. лит. в-ська на чолі з В. були розбиті тат. загонами у битві над Ворсклою, але в 20-х pp. 15 ст. В. все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до Чорномор. узбережжя. Будував на півд. кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець Каравул, Білгород, Хаджибей. Протягом 1406— 08 pp. здійснив 3 походи на Моск. князівство, встановивши в 1408 р. кордони між Литвою і Московією по р. Угра. Вів тривалу війну проти Тевтон, ордену. В 1410 p., в ході « Великої війни », В. разом з Ягайлом очолював пол.-лит.-укр. в-ська, які завдали поразки нім. рицарям у Грюнвальд. битві 1410 р. В. сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, у т. ч. і в Україні, магдебурзьке право. В 1413 р. уклав з Польщею Городельську унію 1413 p., яка обмежувала права і привілеї укр. шляхти у Великому князівстві Лит. 15.11.1415 р. за ініціативою В. собор єпископів у Новгородку висвятив усупереч волі константинопольського патріарха митрополитом Київ, і Лит. Григорія Цамблака.
ВЇТОШ ИНСЬКИЙ-ДОБРОВОЛЯ Йосиф-Михайло( 1857— 1931)— укр. військ, діяч, генерал-майор УГА. В роки Першої світової війни генерал-майор австр. армії. Командував 130-ю бригадою в корпусі П. Гофмана, до складу якої входив Легіон УСС. З листоп. 1918 до весни 1920 р. командував військ, з’ єднаннями УГА під час укр.-пол. війни 1918— 19 pp. та в період воєн, дійгаличан проти більшовиків і денікінців у Наддніпрянській Україні. З 1920 р. в еміграції.
ВІТРИЛЬНИМ Ф Л ОТ, у військ, справі— військ.-мор. флот, що складався з вітрильних кораблів і суден. Перехід від гребного до вітрильного флоту відбувався з 16 ст. і завершився в 17 ст. У II пол. 19 ст. замінений паровим броненосним флотом.
ВІЧЕ— народні збори у стародавніх слов’ ян у Київ. Русі, на яких вирішувалися важливі громадські та держ. справи. Виникли з племінних зборів у слов’ ян. Вперше згадується в літописах у Новгороді— 1016 p., Києві— 1068 p., Володимирі- Волинському— 1097 p., Звенигороді— 1147 p., Переяславі— 1175 р. У II пол. 11— 12 ст. внаслідок ослаблення князівської влади і розпаду Київ, держави роль В. у сусп. житті набуває особливого значення. В. скликалися нерегулярно, за ініціативою населення або представників влади. В. оголошувало війну йукладало мир, обирало та усувало князя та головних осіб( посадників, тисяцьких, соцьких), вело переговори з чужоземними купцями, чинило вічовий суд і приймало закони. Іноді городяни— учасники В. виганяли з міста або карали на смерть найбільш ненависних представників князівської адміністрації( наприклад, під час Київ, повстання 1068 p.). Рішення приймали без голосування, шляхом схвалення тієї чи ін. пропозиції криком. В. як орган держ. влади занепадають з втратою укр. землями незалежності.