йка впадає до притоки Д унаю Серета. Але потім з’ ясувалось, що грамота « Іванка Ростислайичй, від столу Галицького князя Берладського ». є документом надзвичайно сум * нівним, найшвидше •*— фальсифікатом. Це було доведено лінгвістами ще в кірці минулого століття.
Іван Ростиславич просто не міг княжити в Берладі. Обидва рази, 1145 і 1158 рр., він з’ являються в межиріччі Дністра й Дунаю лише на мить. Для того щоб утвердитися серед волелюбних людей того краю, завоювати авторитет, потрібен був час, і немалий, а також велика збройна сила. А дж е Берладь та інші міста Подунав’ я ніколи не підкорялися жодному руському князеві, там ніколи не існувало князівської влади. Й це добре знали на Русі.
Серед панівних верств Давньоруської держави Берладь вважалася місцем, де скупчувався всілякий « темний люд », вигнанці з феодального суспільства. На це вказують слова могутнього володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, що їх він презирливо кинув залежному від нього князю Давиду Ростиславичу, виганяючи зі свого кня » зівства: « А ти піди до Берладі, а В Руській землі не велю тобі бути ». Д ля князя Андрія та інших можновладців Берладь і взагалі межиріччя Дністра й Дунаю були символом беззаконня і « воровства »( розбійництва). Напевне, тому літописці, слухняні виразники станових інтересів князів і бояр, прозйали Івана « Берладником », Що в їхньому розумінні означало: голодранець, волоцюга й розбійник. Іван не сидів у Берладі, як би годилося тамтешньому князеві, а все життя ходив від одного князя До іншого, служачи їм з бойовою дружиною.
1158 р. він вступив у двобій з самим Ярославом галицьким, спнрагочйсь на великі загони, берладників. Як відзначив київський літописець, « Іван ж е став у містах Подунайських, і Прийшло до нього половців багато, і берладників у нього скупчилося 6000 ». Наведені слова свідчать про місцеве, дунайське ' походження тих берладників. 1159 р. берладники Івана оволоділи київським торговим портом Олешшям на Дніпрі, але не змогли втриматися там. М ож на припустити, що слово « берладники » було назвою тих броДників ', котрі пішли за Іваном Ростиславичем. Напевне, тому згадки про берладників зникають з літописів по смерті того князя-ізгоя.
Іванові Ростиславичу не вдалося скинути Ярослава з галицького стола. Той просидів на ньому чверть століття, ставши одним з найсилЬніигих і найбільш поважаних у давньоруському суспільстві володарів. Про нього з ша-
94