батька, найчастіше— военного характеру. Навіть для по * йатку середньовіччя то був незвично ранній вік. Хоча фор * мально хлопця з князівської родини вже у 12 років вважали дорослим і навіть висвячували на рицаря. Але на практиці княжичі самостійно діяли починаючи з 16— 17 років.
Річ у тому, що батько Мономаха Всеволод з молодих літ віддавав перевагу книжкам і бесідам з вченими людьми та ченцями перед бойовим сідлом. Він страшенно не любив ходити в походи і взагалі воювати, воліючи владнувати незгоди дипломатичним шляхом або чужими руками. От і став Володимир бойовим мечем у руці свого хитруватого й вайлуватого батька, котрий посилав сина замість себе всюди, куди тільки міг.
У « Повчанні дітям » Мономах стисло, але виразно описав повне небезпек життя, яке почав вести малим ще хлопчиком: « А тепер повідаю вам, діти мої, про труд мій, що ніс я в роз’ їздах і на ловах з 13 років. Спочатку до Ростова( у Суздальську землю,— Авт.) ходив через землю вятичів, послав мене туди батько... Ще другого року ходив я до Смоленська ». Можна уявити, як часом моторошно бувало 13-річному хлопчикові, коли їхав він на дужому бойовому коні попереду невеликої дружини через дрімучі бори межиріччя Волги й Оки, де на подорожніх чатували загони ще не приборканих київським урядом вятичів, на лісових галявинах стирчали страшні язичницькі « болвани », а, за переконанням людей того часу, чи не на кожному дереві ховався Соловей-розбійник.
Коли 1078 р. Всеволод по смерті старших братів Ізяслава й Святослава зробився великим князем київським, він посадив на своє місце чернігівського князя сина Володимира. Цим зневажив права свого племінника Олега, що як син його старшого брата Святослава мав, згідно давніх звичаїв престолонаслідування, переважні права на Чернігів. Олег до часу мовчав, бо в руках Всеволода була воєнна міць держави. А от коли 1093 р. Всеволод помер, син Святослава гучно заявив про свої права на батьківський стіл у Чернігові.
Історики досі ламають голови над тим, чому Володимир, котрий в годину кончини батька був у Києві й легко міг захопити владу, не зайняв великокнязівського місця, а поступився ним своєму старшому братові в перших Святополку. Навіть сучасники не зрозуміли Володимира. Симпатизуючий йому Нестор пояснює таке дивне рішення М о номаха небажанням починати нові усобиці. Це слушне, але неповне пояснення. Справа полягала зовсім не в тому *
84