Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 87

що у Володимира не вистачало сили, аби втриматись на
київському престолі, як гадає більшість істориків. В ва­
ж аємо, що Мономах просто .виявився людиною, яка пова­
ж ала закони суспільства й принципи заміщення княжих
столів на Русі. И ще раз довів це, коли добровільно віддав
Чернігів Олегові, а сам поїхав до батьківської отчини —
Переяслава. Здавалося, доля вела Мономаха замкнутим
колом: немовлям він уперше потрапив до Переяслава й по­
вертався туди зрілим сорокарічним мужем.
На перший погляд, Мономах сам усунув себе з політич­
ної сцени. Переяславський князь не належав до кола пер­
ших володарів на Р усі, до того ж увесь його час був погли­
нений турботами про захист столиці й рубежів від половців,
що нахабнішали з кожним роком. Але Володимир не дбав
тоді про високе місце у княжому роді. Всі його думки й
зусилля були спрямовані на відсіч страшному Половець­
кому степові.
Тільки-но оселившись у Переяславі, 1094 р. Володимир
проводить блискавичний кінний рейд у місця кочовиськ
половців і за Сулою завдає поразки великій орді. То була
перша серйозна перемога русичів над половцями за кілька
останніх літ. Тому київський великий князь Святополк ви­
рішує пристати до Мономаха у прийдешніх експедиціях
проти кочовиків, прагнучи розділити з ним славу пере­
можця і багаті трофеї: табуни коней, коштовні тканини,
одяг, зброю, золото й срібло. П ід 1095 р. читаємо в «П о­
вісті временних літ» горді слова літописця: «Пішли на
вежі (осередки половецьких кочовищ.— Авт.) й узяли вежі
й захопили худобу і коней, верблюдів і людей, і привели їх
до землі своєї».
Минув ще рік, і Володимир із Святополком знову по­
прямували на південь на чолі о б ’єднаних дружин кількох
південноруських князів і завдали поразки найсильнішому
половецькому ханові Тугоркану, котрий наклав головою
у запеклому бою. Одружений з дочкою Тугоркана Свято­
полк змушений був змиритися із загибеллю тестя: суспіль­
ство вимагало від нього послідовної та щирої боротьби
з кочовиками.
В очах давньоруського народу, що страшенно терпів
від майже безперервних набігів половецьких ханів, голов­
ним обов’язком і вищою доброчесністю князів була орга­
нізація відсічі захланному й жорстокому ворогові. Тому
з кожним роком зростав авторитет Володимира М ономаха.
Він був єдиним серед давньоруських князів кінця XI —
першої половини XII ст., хто постійно перемагав половець­
85