Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 84

ська, знання яких у той час було обов’язковим для кожної
добре освіченої людини. Під 1053 р. ІТестор з гордістю за ­
нотував у своєму літописі: «У Всеволода народився син від
дочки царської, грекині, й назвав його батько Володи­
миром».
То був не перший династичний шлюб між правлячими
домами Візантії й Русі. Адже Володимир Святославич т а ­
кож побрався з грецькою принцесою Анною, але мав від
неї лише дочку. Вперше в давньоруській історії майбутній
київський князь народився від візантійської принцеси. Йо­
го імператорське походження надзвичайно імпонувало ки­
ївським та іншим давньоруським книжникам. Вони пиша­
лися його родоводом. У пам’ятках старого красного пи­
сьменства вченими виявлено багато легенд про князя
Володимира, котрого завжди називають за родовим ім’ям
матері Мономахом.
Народився Володимир, швидше від усього, у стольному
граді Руської землі. Ярослав Мудрий любив Всеволода і
волів тримати сина при собі. Так, мабуть, і ріс би малий
княжич при пишному дворі діда, помалу навчався грамоті,
потім різним наукам... Та на початку 1054 р. помер вже
старий (минуло 75 років) Ярослав. Згідно його заповіту,
вписаного Нестором до «Повісті временних літ», Давньо­
руська держава була розділена між трьома старшими си­
нами померлого. Ярослав звелів: «Доручаю замістити ме­
не на столі моєму в Києві старшому синові моєму і братові
вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухались мене, хай
він замінить вам мене. А Святославу даю Чернігів, а Все­
володу Переяслав».
Виконуючи останню волю батька, Всеволод з великою
нехіттю перебрався із обнесеного велетенськими валами
Києва, що захищався всім військом Русі, до невеликого й
небезпечного, слабко на той час укріпленого Переяслава
Південного. Місто було висунуте в кочовницький степ і
майже завжди перебувало в очікуванні нападу ворога. Там,
у батьківському теремі, швидко спливли дитячі роки Воло­
димира. Лише дитячі, бо юнацтва він не мав — одразу
став мужем.
У середині XI ст. у південноруських степах відбувалася
заміна одних ворогів Русі іншими. Розгромлені Ярославом
у 30-х рр. печенізькі орди відкочували до берегів Чорного
моря. Але й там їм не було волі. З ’явились інші, ще силь­
ніші, ще численніші кочовики — половці й відтіснили пе­
ченігів на південь, до Дунаю. Уламки печенізького союзу
племен — торки, берендеї, ковуї, узи тощо — зуміли якось
82