слав неминуче викликав гнів патріарха, а відтак— імпе * ратора, тому що церква в руках Візантії та її панівного класу була головним засобом здійснення впливу на сусідів, проведення власної політики.
Доводиться пожалкувати, що Нестор та інші літописці сповіщають про призначення Іларіона на митрополичу кафедру надміру лаконічно. Під 1051 р. читаємо в « Повісті временни * літ »: « Поставив Ярослав Іларіона в митрополити, русина родом, у церкві святої Софії, зібравши для того єпископів ». Сам ж е Іларіон у своєму « Сповіданні віри » відзначив, що його поставили єпископи, а не князь: здається, тому, що за церковними канонами Ярослав не мав права так вчинити. Пізній Никонівський літопис XVI ст. так пояснює призначення Іларіона на митрополичу кафедру: тоді, мовляв, Давньоруська держ ава мала з В і зантією « брани и нестроения », тобто війни й незгоди, томуто князь Ярослав, порадившись з руськими єпископами, вирішив зробити Іларіона загальноруським митрополитом, і ця акція зовсім не означала церковного розриву з Константинополем.
Взагалі звістки Никонівського літопису за X і XI ст. викликають скепсис у сучасних істориків. Але в цьому випадку є певні підстави вірити інформації никонівського літописця. Адж е 1043 р. стався останній великий похід війська й флоту Київської Русі на Царгород. Безпосереднім приводом до війни стало вбивство в Константинополі руського посла, про яке сповістив грецький хроніст Іоанн Зонара. Та й до того стосунки між двома державами стрімко погіршувалися. Візантія, що за угодами з Руссю X ст. мала надавати руським купцям і послам різні пільги в Константинополі й інших містах імперії, тяготилася таким принизливим для неї становищем. Мабуть, тоді було розформовано допоміжний руський корпус, що з часів княгині Ольги служив імператорам, а Русь одержувала за те чималі гроші.
Не досить добре підготовлений похід руського флоту на Царгород зазнав поразки. Але Візантія не змогла скористатися плодами перемоги: надто несприятливими були внутрішні обставини в країні, а Ярослав загрожував новою війною при підтримці кількох держав Заходу, ще й вступив у союз із, особливо страшними тоді для імперії печенізькими ханами. Імператор Костянтин IX Мономах вирішив миритися з переможеним суперником. Близько 1046 р. було підписано новий союзний договір між Візантією й Руссю, трохи пізніше скріплений найбільш надій-
63