Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 63
шлюб з дочкою саксонського маркграфа Оттона; Прова
дячи дружню політику щодо могутньої Германської імпе
рії, Ярослав, ймовірно, мав на меті використати цю козир
ну карту в стосунках з Візантією, що напружилися з почат
ком 40-х рр. XI ст.
1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, причину
якої історики вбачають у зміні політичного курсу щодо
Києва новим імператором Константином IX Мономахом.
Невдача морського походу руського війська на Царгород
не збентежила Ярослава. Він заходився збирати коаліцію
з кількох європейських країн проти В ізантії; помітне місце
в ній відводилося Германії. А тут ще Константану Монома-
ху, що потерпів від навали орд печенігів, потрібна була
допомога Русі, й він пішов на зближення з нею. Візантія
відшкодувала збитки, яких зазнали руські купці у Кон
стантинополі й руський монастир на Афоні.
Щ об остаточно задобрити Ярослава, візантійський Ім
ператор видав свою дочку Анастасію за улюбленого сина
київського князя Всеволода. В ід цього шлюбу народився
один з героїв нашої книжки, видатний державний діяч І
полководець Володимир Мономах. Нова русько-візантїй-
ська угода передбачала подальшу служ бу у В ізантії союз
ного руського корпусу. В 1046— 1048 рр. руські воїни допо
магали візантійським воювати в Італії. А 1050 р. відбірне
руське військо завдало поразки печенігам, що обступили
Константинополь.
Ярослав дожив до похилого віку, що було рідкісним
явищем у суворі середньовічні часи. Він помер у зеніті
своєї могутності та слави, величезного міжнародного авто
ритету у віці 76 років 20 лютого 1054 р. Ця дата зафіксо
вана в літописах; вона підтверджується поминальним за
писом (граффіто) на стіні Софійського собору в Києві, де
йдеться про смерть руського царя. Дійсно, Ярослав був
самодержцем всієї Руської землі, як казали в таких ви
падках літописці. У роки його князювання ранньофеодаль
на імперія — Київська Русь — досягла чи не найвищої точ
ки свого економічного злету й політичної міці. Тому ім’я
Ярослава шанували на Русі протягом наступних століть.
61