никами знову тікати до Новгорода Великого. А Святополк із Болеславом польським увійшли до Києва. Здавалося, колесо воєнної фортуни зробило повний оберт назад і Ярославу в сорок років доведеться починати життя спочатку. Та новгородський князь не занепав духом.
Обставини на півдні Русі в останні місяці 1018 р. складалися на користь новгородського вигнанця. Святополк полаявся з тестем, і Болеслав з військом подався до Польщі. А в той час Ярослав спішно збирався з силами у Новгороді, жителі якого знову підтрилали князя, вважаючи своїм. Вже взимку 1018 / 19 р., нотує « Повість временних літ », « пішов Ярослав на Святополка, і втік Святополк до печенігів ».
Навесні 1019 р. Святополк з дружиною й багатолюдною печенізькою ордою здійснив свій останній похід на Київ. « Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч,— пише Нестор.— На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубались і сходились тричі, так, що низинами кров текла. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг ». Незабаром потому невдачливий претендент на престол загинув, не знати й де. « Ярослав ж е,— урочисто підсумував свою розповідь літописець,— сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий ». Та справжня державна праця князя лише розпочиналася.
Русь була страшенно розорена чотирирічною братовбивчою війною. П ід час жорстокої боротьби між нащадками Володимира Київ дуж е потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелось зосередити зусилля на відбудові країни й стольного града Русі. Владнавши миром справу з братом Мстиславом, що отаборився в Чернігові, й приборкавши племінника Брячислава, котрий сидів у Полоцьку, київськкй князь спершу зміцнює західні рубежі Руської землі. Він відвойовує у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, дає одкоша агресивним ятвязьким князькам.
Ярославу належить честь остаточного розгрому печенізьких орд. 1036 р. печеніги обступили Київ, і князь дав генеральну битву ворогові. « Повість временних літ » з торжеством пише: « Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали; куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають, невідомо де, до нинішнього дня ».
57