політики вирішували воєнним шляхом. Князі припиняють « искать » и « воевать чюжея земли », а воліють освоювати й розбудовувати власну. Змінюються й форми суспільного та економічного життя. Родоплемінна Русь стрімко переростала в ранньофеодальну державу. У нових суспільно-господарчих умовах Святославу просто не лишалося місця. Наврйд чи він зміг би пристосуватись до них. І, мабуть, тому доля позбавила його життя.
Як писав М. Карамзін, « таким чином скінчив життя цей Олександр * нашої давньої історії, котрий так мужньо боровся і з ворогом, і з нещастями, бував іноді переможений, але в самому нещасті дивував переможця своєю великодушністю, рівнявся суворим воїнським життям з героями піснеспівця Гомера »— письменник мав на увазі героїв « Іліади » Ахілла й Гектора. Додамо до цього, що Святослав залишився для прийдешніх поколінь руських людей неперевершеним зразком воїна і полководця, котрий не шкодував сил для Вітчизни і наклав головою, боронячи її Від хижих і безжальних печенізьких ханів.
ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ
Більше ста років тому, влітку 1871 р., професор Петербурзького університету Олександр Гільфердінг записав ^ Олонецькому краю, на берегах студеного Онезького озера, за тисячі верст від Києва київську билину, що починалася словами:
А Владимир-князь да стольно-киевский Заводил почестей пир да пированьице На многих князей да на всех бояров, На всех сильных руських могучих на богатырей...
Поширені в давнину на всій землі Київської Русі чудові пам’ ятки давньоруського фольклору— билини дійшли до нового часу майже виключно в записах, зроблених у селах російської Півночі. Мабуть, так сталося тому, що життя у загублених в лісових нетрях, відрізаних від світу селах довгими століттями зберігало традиційність, було напоєне фольклором минулих часів. От і знамениті билини taK званого київського циклу, об’ єднані ім’ ям князя Воло *
* Йшлося про великого полководця античності Олександра Македонського.
46