політики вирішували воєнним шляхом . Князі припиняють « искать » и « воевать чюжея земли », а воліють освоювати й розбудовувати власну . Змінюються й форми суспільного та економічного життя . Родоплемінна Русь стрімко переростала в ранньофеодальну державу . У нових суспільно-господарчих умовах Святославу просто не лишалося місця . Наврйд чи він зміг би пристосуватись до них . І , мабуть , тому доля позбавила його життя .
Як писав М . Карамзін , « таким чином скінчив життя цей Олександр * нашої давньої історії , котрий так мужньо боровся і з ворогом , і з нещастями , бував іноді переможений , але в самому нещасті дивував переможця своєю великодушністю , рівнявся суворим воїнським життям з героями піснеспівця Гомера » — письменник мав на увазі героїв « Іліади » Ахілла й Гектора . Додамо до цього , що Святослав залишився для прийдешніх поколінь руських людей неперевершеним зразком воїна і полководця , котрий не шкодував сил для Вітчизни і наклав головою , боронячи її Від хижих і безжальних печенізьких ханів .
ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ
Більше ста років тому , влітку 1871 р ., професор Петербурзького університету Олександр Гільфердінг записав ^ Олонецькому краю , на берегах студеного Онезького озера , за тисячі верст від Києва київську билину , що починалася словами :
А Владимир-князь да стольно-киевский Заводил почестей пир да пированьице На многих князей да на всех бояров , На всех сильных руських могучих на богатырей ...
Поширені в давнину на всій землі Київської Русі чудові пам ’ ятки давньоруського фольклору — билини дійшли до нового часу майже виключно в записах , зроблених у селах російської Півночі . Мабуть , так сталося тому , що життя у загублених в лісових нетрях , відрізаних від світу селах довгими століттями зберігало традиційність , було напоєне фольклором минулих часів . От і знамениті билини taK званого київського циклу , об ’ єднані ім ’ ям князя Воло *
* Йшлося про великого полководця античності Олександра Македонського .
46