повіту, а 1785— всього Київського намісництва( за територією більше, ніж пізніша Київська губернія; до його складу входили, зокрема, і території кількох колишніх лівобережних полків Гетьманщини— Київського, Переяславського, Лубенського та Миргородського). З 1802 р. В. Капніст— генеральний суддя Полтавської губернії, згодом— директор народних училищ, а у 1817— 1822 рр.— полтавський губернський маршал дворянства. Усі ці посади були виборними( від державної служби він ухилявся), а обов’ язки директора народних училищ Полтавської губернії з тих ж е міркувань виконував безкоштовно.
У 1788 р., як уже згадувалось, Василь Капніст їздив до Петербурга з петицією від українського дворянства про зловживання російської адміністрації. Інші подібні факти нам поки що невідомі, але, за спогадами дочки поета, таких поїздок було чимало. На жаль, невідомі й подробиці складеного Капністом у 1788 р. так званого « козацького проекту ». Він передбачав( під приводом використання козаків у війні з Туреччиною) відновлення козацького війська принаймні у складі 5000 чоловік. Проект не був здійснений( згадаємо, що у 1775 р. російськими військами було знищено Запорозьку Січ), але е свідчення, що Капніст їздив до Тули домовлятись про озброєння козаків.
Опозиціонером був і його брат Петро— людина карколомної долі. За сімейним переказом, Катерина II хотіла зробити його своїм коханцем, але молодий гвардієць відмовився і був змушений залишити Преображенський полк, виїхавши у тривалу мандрівку до Голландії та Англії. Очевидно, саме його мав на увазі Василь, називаючи Герцбергові свого брата, який подорожував по Європі. Петро тоді потрапив до Франції, де вступив до королівської гвардії, що намагалася придушити революцію( він, отже, був монархістом; цікаво, що деякі радянські історики за інерцією характеризували його— Опозиціонера— як республіканця та борця проти кріпосництва). Після повалення монархії у 1792 р. Петро повернувся в Україну.
Тим часом Василь Капніст продовжував працювати на літературній ниві. Він пише і друкує вірші, оди, сатири. Але в історію російської літератури увійшов головним чином як автор комедії « Ябеда »( 1794). В її основу покладено судовий процес автора з поміщицею Тарновською за незаконно захоплену в нього землю. Комедія, що висміювала катерининське правосуддя, мала надзвичайний успіх серед сучасників. Надовго запам’ ятало російське суспільство образи прокурора Хватайка, судді Кривосудова, сцену п’ яної оргії
392