У тому ж році він залишає військову службу з наміром повністю присвятити себе літературній діяльності. І справді, згодом В. Капніст стає відомим і модним у петербурзьких салонах поетом.
У і 782 р., невдовзі після одруження, Василь за протекцією свого видатного земляка, канцлера графа Безбородька поступає на служ бу контролером у Головне поштове управління. Ц е був перший і останній крок В. Капніста до кар’ є ри на державній службі. Його друг Г. Д ерж авін, що розпочав служ бу майже водночас із В. Капністом, піде у відставку 1803 р. міністром юстиції. А сам В. Капніст несподівано залиш ає службу назавжди вже у наступному, 1783 році. Цей вчинок офіційно нічим не вмотивований, але, за натяками сучасників, був реакцією В. Капніста на указ Катерини II, яким 1783 р. остаточно закріпачено українських селян.
Довгі роки вважалося, що « Ода на рабство » В. Капніста так само була відгуком на цю подію. Однак останнім часом з’ явилися вагомі аргументи, що цей твір написаний ще у 1782 р. Отже, коли Василь Капніст писав:
Отчизны моея любезной Порабощенье воспою,
він мав на увазі не закріпачення селян, а, власне, скасування автономії України у 1782 р. Справді, в одній Із од 1784 р. читаємо:
Драгих миє стран порабощенье Оплакивал недавно я...
Та й спогади дочки поета переконують, що під Вітчизною він завжди розумів саме Україну. « Мій батько гаряче любив свою батьківщину,— писала вона,— і готовий був жертвувати усім своїм маєтком для блага М алоросії... Його заповітним бажанням було відновити колишнє благоденство й багатство Малоросії, оживити народ, який пам’ ятав ще свою свободу ». Історйк Д. Бантиш-Каменський, який добре Внав В. Капніста, стверджує, що « Ода на рабство » написала « про поневолення Малоросії », а її автор виступав « за відновлення гетьманського правління ».
Одночасно з виходом у відставку В. Капніст виїжджав яа Україну, де постійно мешкає до кінця життя, його маєto к Обухівка став осередком української шляхетської оповиції, важливим культурним центром. В. Капніст користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще 1782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського
391