тому « під підозрою » опинились чотири брати— Микола, Петро, АндрШ і Василь. Андрій був психічнохворим і за кордон в цей час не виїздив. Петро мав чин прапорщика гвардії у відставці, або титулярного радника у цивільній службі. Надвірними радниками були Микола та Василь, точніше останній( відомий російський поет і драматург), який, маючи чин гвардії підпоручика у відставці, у квітні 1787 р. одержав як маршал( предводитель) дворянства Київського намісництва чин надвірного радника і перебував у ньому до 1799 р. Щодо того, чи мав Микола у 1791 р. чин надвірного радника, певності немае. У 178Ó р. він ще гвардії прапорщик у відставці. З переходом на цивільну службу міг одержати чин титулярного радника або, найбільше, колезького асесора. Надвірним радником ми за стаємо його лише у 1795 р. Відомо, що саме Василь Капніст у 1787 р. був призначений « головним наглядачем » над Київським державним шовковим заводом( порівняємо: « урядовець державних фабрик » у донесенні Герцберга). Крім того, безперечно на користь Василя КапнІста служили його зовнішність та манери. А дж е емісар справив приємне враження на прусського міністра. Портрет Василя, який вміщений в енциклопедіях та підручниках, спогади сучасників про поета— улюбленця муз та петербурзьких салонів— відповідають такому враженню.
У той ж е час Миколу в мемуарах його племінниці бачимо як « людину з великими дивацтвами » і дуже товсту. Навряд чи такий емісар міг сподобатись керівникові прус-, ського уряду. Нарешті, емісар був направлений своїми земляками, тобто мав бути авторитетною серед них людиною. Ця характеристика найбільше пасує саме Василеві, маршалу дворянства Київського намісництва, який вже приїздив у 1788 р. до Петербурга як делегат від київського дворянства з петицією проти утисків російської адміністрації. Отже, таємничим емісаром в Берліні 1791 р., очевидно, був відомий російський поет і драматург Василь Васильович Капніст( 1758— 1823).
Д о такого висновку дійшли як першовідкривач документів польський історик Е. Дембінський, так і українські науковці М. Грушевський, О. Оглоблін та ін. Однак його не сприймали декілька поколінь радянських дослідників. А дж е як можна було погодитись із тим, що відомий російський поет боровся за незалежність України? Тож не дивно, що лише зараз ми можемо переосмислити біографію цього видатного літератора та громадського діяча, поставивши його у почесний ряд патріотів України.
389