Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 364

ління під могутній гуркіт святкової канонади, новообраний керманич досить швидко став втрачати і свою політичну владу, і свій, й без того не дуж е високий, авторитет серед українського населення. Особливо гнітила та обмежувала його волю вимушена « дружба » з царськими сановниками, ьищим російським офіцерством, а також задушливі « обійми » самого Петра І. Останній, коли б тільки дозволили обставини, відразу скасував інститут гетьманства, звів би нанівець всі привілеї старшини. Але жорстока, виснажлива війна з Швецією змушувала коли й не любити, то хоча б терпіти існування інституте козацтва. Втім одразу по обранні І. Скоропадського він, не довіряючи більше нікому з старшин після « мазепинської зради », наказав боярину Андрію Ізмайлову( 1709) постійно « бути при гетьманові » й спільно вирішувати всі соціально-економічні та політичні питання. В разі виникнення нового « заколоту » чи спалаху народного повстання царському резидентові дозволялося застосовувати війська. Гетьманську резиденцію, згідно волі Петра І, було перенесено з Батурина до Глухова: ближче до кордонів з Росією. Через рік при гетьмані « сиділо » вже два резиденти, а в їх розпорядженні, окрім двохсот дворів, на утриманні, знаходились, « на всяк випадок », два « московських » полки. З часом позиції резидентів так зміцнилися, що вже мало хто не розумів: саме вони, а не гетьман, головним чином вирішують долю українців( і не лише Лівобережного регіону). Все це відбувалося, незважаючи на те що цар тільки-но законодавчо підтвердив всі « давні малоросійські права », надані ще за Богдана Хмельницького *.

Особливо трагічно, у зв’ язку з самодержавною політикою Петра І, складалися стосунки Скоропадського з « низовим товариством ». Формально його влада поширювалась і на Запорожжя: він продовжував носити титул « гетьмана Війська Запорозького ». Але на Січі гетьмана не визнавали. Конфлікт поступово загострювався. Очевидно, тому до нас не дійшли звістки про дії гетьмана, спрямовані на захист запорожців під час зруйнування Січі( Старої) в травні 1709 р. за указом Петра І. Більше того, документи зафіксували надто доброзичливе ставлення гетьмана до одного з виконавців його волі командира компанійського полку, а потім чигиринського та прилуцького полковника Гната

362