і Петро перед загрозою неминучого полону запросив переговорів. Це було вигідно для Туреччини, і візир дав свою згоду. Впродовж переговорів Орлик постійно відвідував великого візира і наполягав на тому, щоб російська армія негайно покинула Україну, повернула награбоване майно, і щоб пункт про це був записаний до майбутнього договору. Але з цього мало що вийшло. Договір було укладено 13( 23) липня 1711 р. Він увійшов в історію як Прутський. Росія зобов’ язувалася віддати Туреччині Азов, зрити фортеці Таганрог, Богородицьк і Кам’ яний Брід. На Україні все залишалося, як і раніше.
У цій ситуації Орлик повернутися в Україну вже не міг. Тим більше, що цар після своєї невдачі просто лютував, знищуючи все і всіх, хто хоч якимось чином був зв’ язаний з Орликом чи виявляв якесь невдоволення. Плач і стогін розлягався по Укроїш, ще страшніший, ніж після татарської навали. І зарадити цьому горю було нікому.
Тим часом активізували антиукраїнську політику уряди Англії, Голландії та інших країн особливо у зв’ язку з перебуванням козацького війська в межах Туреччини. Щ об ознайомити держави Європи із своєю позицією щодо цього, Орлик складає « Маніфест до європейських королів ». « Вваж а ли ми потрібним проінформувати королів,— зазначається у цьому документі,— володарів республіки й інші християнські держави про мотиви, котрі привели нас в Турецьку держ аву й змусили підняти сьогодні зброю проти московського царя ». У « Маніфесті » викладається історія україноросійських взаємин, починаючи з часів Богдана Хмельницького і аж до умови з Карлом XII. Що ж до стосунків з Туреччиною, то говориться так: « Його величність( султан.— Авт.) запевнив нас, що не має бажання завоювати й приєднати до своєї держави Україну, але лише обновити цю державу в старій її конституції, щоб покласти бар’ єр між Оттоманською державою і володіннями московського царя, сусідство з якими є приводом для великих і кривавих війн між Туреччиною і Московщиною...»
Орлик добре розумів, що за тієї ситуації, що склалася у боротьбі за самостійну Україну, не обійтися без посередництва інших країн. Він пише у « Маніфесті » знаменні слова, які й сьогодні вражають проникливістю й болем за " український народ, за його історичну долю: « Ми не можемо дивитись холоднокровно на нещастя, яким піддана наша нація, на порушення її прав у багатьох випадках; ми, одначе, не керуватимемося почуттям помсти, але виключно мотивом справедливості та згідно з правом, яке дозволяє кож-
351