ля свого наставника. Він був разом з ним і у жовтні 1708 р., коли шведський король Карл XII, воюючи проти Петра І, увійшов з військами на Л івобережну Україну і Мазепа перекинувся на його бік; і тоді, коли після Полтавської битви шведська армія зазнала поразки і Мазепа разом з Карлом XII відійшов на турецьку територію, зупинившись у Бендерах. Це була не просто відданість і вдячність своєму добродієві, це була цілковита віра в його справу. Безперечно, це допомогло й самому Орлику полюбити Україну як найріднішу землю, задля якої він не жалів самого життя. Тож зрозуміло, з яким болем він сприйняв 2 жовтня 1709 р. смерть гетьмана.
5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах обрала Орлика гетьманом. А 10 травня шведський король Карл XII визнав це обрання спеціальним дипломом, підтримавши козацького обранця на початку його діяльності.
А справ у молодого гетьмана виявилось немало. Чи не важливішою з них була складена Орликом разом з козацькою старшиною так звана угода, що увійшла в історію як державна конституція під назвою « Конституція прав і свобод Запорозького Війська ». Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя.
Слід зауважити, що навряд чи такий документ міг бути вироблений одним Орликом зі старшиною. Все свідчить про те, що в ньому були закладені виплекані за довге життя думки самого Мазепи. Про це, зокрема, свідчать і його д і яльність по розбудові освіти, мистецтва, письменства в Україні, його прагнення забезпечити її незалежність і врятувати від російського деспотизму.
Важливим є те, що у вступній статті Конституції чи не вперше у правовій документації дана історична оцінка д і яльності козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння « козацького народу », який « спершу був піднесений безсмертною ' славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі і на землі ». Остання ж « потім через примноження неправди та беззаконня, покаравши числениими карами той козацький народ, знизила, змирила й ледве не вічною руїною скинула долі...»
347