му на цю посаду після переходу Мазепи до шведів. У листі Апостол запевняв Скоропадського, що потрапив у шведський табір через непорозуміння і мусив коритися Мазепі, поки не випала нагода звільнитися.
Проте подальші події спростовують факт таємничої втечі Д. Апостола. Коли миргородського полковника перевели з Сорочинців до Лебедина, де містився царський військовий штаб, він попросив зустрічі з Петром і на ній від імені Мазепи запропонував захопити у полон Карла XII або когось із його оточення. Спочатку посланець гетьмана викликав недовіру царя, бо ніяких документів, що свідчили б про такі наміри Мазепи, у миргородського полковника не виявилося. Проте через деякий час до царя прибули ще два гетьманових посланці, і тоді між Петром І і Д. Апостолом почалися переговори. Найважчим був пункт про гарантії М азепі, який, не довіряючи цареві, наполягав, щоб їх засвідчили представники деяких європейських дворів. Але і в цьому питанні врешті-решт дійшли згоди.
22 грудня 1708 р. канцлер Росії граф Г. Головкін написав Мазепі листа— звичайно, з наказу царя. Він підтвердив, що на переговорах досягнуто згоди’, й обіцяв гетьману повернення всіх його прав і привілеїв, коли той захопить у полон якщо не Карла XII, то « протчиих знатнейших » осіб.
Отож втеча Апостола зі шведського табору була санкціонована Мазепою для виконання секретної місії: переговорів з царем. Не відомо, чим закінчилися б події. Але несподівано вони набули зовсім іншого характеру. Не маючи ніяких відомостей від посланців, не знаючи, як до переговорів з ним поставиться царський уряд, Мазепа продовжував пошуки виходу зі скрутного становища, в яке поставив себе, перейшовши до шведського короля. 5 грудня 1708 р. він направив роменського міщанина Ф. Хлюса з листом до польського короля Станіслава Лещинського, в якому переконував того поспішити з військом для спільної боротьби « проти Москви ». Посланця Мазепи було затримано, а лист обнародувано. У спеціальному маніфесті цар офіційно звинуватив Мазепу у зраді й дворушництві.
Данило Апостол залишився в стані російських військ. Як і іншим представникам козацької старшини, котрі за лишили табір шведів після оголошеної Петром І амністії, йому повернули посаду миргородського полковника й усі маєтки. 1
Після переходу на бік царя Д. Апостол хоробро воював зі шведами. За мужність, відвагу й на відзнаку таланта полководця російський уряд удостоїв Д. Апостола однієї з
341