Історія України в особах: IX-XVIII ст. Istoriia_Ukrainy_v_osobakh_IX-XVIII_st | Page 326

сом висловлювання П. Дорошенка також засвідчують, що.
він не вважав особливі взаємини з Портою фундаменталь­
ною основою своєї зовнішньої політики.
Навесні — влітку 1669 р. на плечі П. Дорошенка ліг но­
вий тягар політичних проблем. Н асамперед розгорілася
жорстока боротьба з П. Суховієм, якого підтримували З а ­
порожжя, частина правобережних полків і кримська орда.
Н езабаром на політичну авансцену виступив ще один пре­
тендент на гетьманство — уманський полковник Михайло
Ханенко. Між обома сторонами почалися воєнні дії, в ході
яких були поразки і перемоги, облога фортець і бої з пере­
важаючими силами противника. У круговерть цієї бороть­
би були втягнуті й зовнішні сили — Крим і Туреччина. Це
ще більш ускладнювало перебіг подій, надавало їм драм а­
тичного, особливо кривавого характеру.
Надій на всебічну підтримку з боку Оттоманської Пор­
ти залишалося мало. Тому П. Дорошенко резервує за собою
інші варіанти — продовжує підтримувати зв’язки як з
Польщею, так і з Росією. Але це не була безпринципність.
Навпаки, у взаєминах з обома сусідами він дотримувався
послідовної й принципової лінії, спрямованої на відновлен­
ня територіальної цілісності Української держави. З таким
настроєм П. Дорошенко вирішив узяти участь у роботі
спільної українсько-польської комісії в Острозі. Козацька
сторона виробила для своїх делегатів наказ із 24 пунктів.
Документ цікавий тим, що надзвичайно рельєфно відбиває
державницькі устремління як самого гетьмана, так і його
найближчого оточення. Військо Запорозьке однозначно за ­
явило, що воно вимагає окремої території в складі Київ­
ського, Паволоцького, Брацлавського, Уманського, Каль-
ницького, Подільського, Торговицького, Чигиринського,
Черкаського, Канівського, Корсунського і Білоцерківського
полків, на які поширювалася виключно козацька юрисдик­
ція. Не менш важливе значення мали статті, що стосува­
лися прерогатив державного будівництва, конфесійного,
культурно-освітнього та економічного характеру (свобода
православної віри, рівноправність представників різних
конфесій, заснування шкіл і друкарень, повна амністія пов­
станцям, вільне заняття козаків різними видами господар­
ської діяльності і т. ін.). Однак, незважаючи на великий по­
літичний досвід генерального писаря Михайла Вуякевича,
який очолював українську делегацію, польська сторона не
баж ала йти ні на найменші поступки. Більше того, Варшава
пішла на переговори з М. Ханенком, представники якого
23 серпня уклали в Острозі угоду. Аналіз цього документа
324