була і Бахчисарая. Рішення ради підтримали також представники Запорозької Січі.
Відкрита воєнна акція на Л івобереж ж і розпочалася навесні 1668 р. Н езабаром було звільнено від російських воєвод майже всі великі міста, взято під контроль переправи, комунікації і торгові шляхи. Вбивство козаками І. Брюховецького( очевидно, не без відома правобережного правителя) відкрило перед Дорошенком прямий шлях до гетьманства на обох берегах Дніпра. Так воно і сталося.
Однак наступні події показали, що все ж П. Дорошенко був далекий від реалізації своїх політичних задумів. Передусім вторгнення польських підрозділів змусило залишити лівий берег Дніпра і повернутися на Правобережжя. По-друге, на гетьманську булаву заявив претензії честолюбний Петро Суховій, підтриманий бахчисарайським двором. По-третє, на бік Росії перейшов Д ем’ ян Многогрішний, залишений Дорошенком наказним гетьманом на Л івобереж ж і( незабаром старшинська рада обрала його гетьманом).
Виникав закономірне питання: чи була життєздатною політична платформа П. Дорошенка? Відповідь може бути лише однозначною: так, була. Про це, зокрема, свідчить підтримка гетьмана практично всіма станами населення України. Проте в об’ єднанні розчленованих політичними кордонами українських земель в єдину держ аву не були зацікавлені ні Москва, ні Варшава. І її. Дорошенко зваж у ється на докорінну зміну своєї політичної орієнтації. Він робить крок у напрямі зближення з Туреччиною( відомо, що перші симптоми цих настроїв виявлялися ще у 1667 р.). Військова рада у Корсуні( березень 1669 р.), підтвердивши загальноукраїнський характер гетьманства П. Дорошенка, водночас висловилася за протекторат турецького султана. Однак, очевидно, офіційної присяги козаки не принесли.
У дослідників відсутні автентичні джерела, що могли б пролити світло на умови, які передбачалося покласти в основу угоди Дорошенка з султаном. З документів московського походження можна зробити висновок, що гетьман не відмовився від генеральної думки об’ єднати всі українські землі від р. Вісли до Севська і Путивля в межах однієї Української держави. Інші пункти угоди від 1669 р.( усього їх 17) передбачали гарантію національно-політичних прав та інтересів України. На жаль, ні тоді, ні в майбутньому Стамбул навіть не збирався до кінця задовольнити умови, які б могли стати основою рівноправних взаємин України і Туреччини. Розкидані у різних місцях і датовані різним ча
11 * 323