1648 р. вирушили у небезпечний похід проти польської шляхти. Очевидно й те, що юнак користувався повною д о вірою великого гетьмана. С. Величко називає Петра « старшим слугою » Хмельницького( в іншому місці говорить про нього як « конюшого »).
У Б. Хмельницького Дорошенко пройшов усі щаблі служби. У Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. він значиться гарматним писарем Чигиринського полку. 1655 р. 28-річний юнак уж е обіймає посаду наказного полковника. Виконує ряд дипломатичних доручень гетьмана до російського царя і шведського короля. 1657 р. Б. Хмельницький своїм універсалом призначив Петра Дорошенка на високу старшинську посаду прилуцького полковника. Отже, до смерті гетьмана його земляк Дорошенко практично вже досяг вершин козацької старшинської ієрархії.
Доля і в наступні часи давала йому можливість знайомитися з різними політичними діячами України, Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства. Ще до одержання гетьманської булави він підтримував стосунки з бахчисарайськими і стамбульськими володарями, вищими московськими урядовцями і самим Олексієм Михайловичем, польськими можновладцями й українськими гетьманами. Знав їх сильні та слабкі сторони, і це забезпечувало у майбутньому ширші можливості для політичного маневру на дипломатичних переговорах.
Якими ж були основні віхи політичної кар’ єри П. Д о рошенка після смерті Б. Хмельницького? Насамперед він розумів, що Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Тому прилуцький полковник діє надзвичайно зважено, щоб не розпалити міжстанової напруженості в суспільстві. По суті, він підтримав обрання на гетьманську посаду І. Виговського, котрий всупереч настроям частини козацької старшини вважав передчасним розрив з Москвою. Відомо також, що пізніше П. Дорошенко взяв участь у придушенні виступу полтавського полковника М. Пушкаря та запорожців на чолі з тодішнім кошовим отаманом Я. Барабашем. Наприкінці 50-х рр. ж одна з політичних акцій, що здійснювались на терені українських земель, не обходилися без участі Дорошенка. Він— учасник посольства, яке вело переговори з російським урядом( вересень 1658 р,), а також підписання Гадяцького договору між представниками України та Польщі.
Проте, очевидно, прилуцький полковник не був палким прихильником політичної лінії І. Виговського, яка, по суті, згідно з умовами Гадяцького договору зводила нанівець
319