ąj, князюючи та воюючи проти древлян і уличів ». А Нестор знав лише про кампанію Ігоря проти древлян. Тим часом підкорення уличів було тоді, мабуть, одним з першочергових завдань київського уряду, оскільки цей величезний | могутній союз посідав Нижнє Подніпров’ я і перешкоджав зв’ язкам Києва з Візантією та країнами Сходу.
Новгородський літописець знає, що з уличами воював ще Аскольд десь у середині IX ст. їх не зміг подолати І приєднати до Києва сам Олег Віщий. « Повісті временнвд літ » звідкись відомо, що уличів було надзвичайно багато, а володіння їхні простягались до самого Чорного моря. Ц і каво, що сучасне Аскольдові германське джерело, записки так званого Баварського географа, сповіщають, що уличі мали тоді 318 міст— більше, ніж будь-який відомий цьому вченому східнослов’ янський союз племен. Щоправда, то були ще не справжні міста, а фортеці, укріплені « гради », як пише про такі поселення Нестор. Вони були осередками племен і, можливо, великих родів тих уличів.
« І був у нього( Ігоря.— Авт.) воєвода на ім’ я Свенельд,— веде далі розповідь освічений новгородський К Н И Ж НИК,— і примучив Ігор уличів, і наклав на них данину й дав Свенельдові ». Той Свенельд належав до лиховісних поста * тей давньоруської історії— був найближчим радником, швидше, зрадником, злим генієм у чотирьох князів: Ігоря, Ольги, Святослава й Ярополка Святославича. Завжди дбав про власне збагачення, а свої обов’ язки щодо володарів виконував недбало і зрадливо. Але князі чомусь любили його І вірили, як нікому більше. Здається, через підступність Свенельда загинув Святослав. Завдяки підмовлянням Свенельда син Святослава Ярополк забив рідного брата Олега. Та й Ігор втратив життя не без участі Свенельда, хай і непрямої.
• Коротка розповідь давнього новгородського письменника кидає світло на особливості тогочасної державності й земельної власності панівного класу— тієї власності, що давала йому багатства і владу. Ігор надав Свенельдові да нину із землі уличів, а не саму їхню землю. А дж е земля тоді, в часи зародження феодальних відносин у надрах родоплемінного ладу, перебувала у спільній власності панівного класу, який складався з князів та їхніх дружинників. Князь уособлював таку власність, але не міг розпоряджатися нею на власний розсуд: дарувати чи давати у тимчасову власність, як станеться в майбутньому. Передаючи Свенельдові данину з Улицької землі— певно, не всю, а тільки частку, бо інша мала надходити др княжої скарб-
29