сповістив про це польного гетьмана, а сам поспішив назустріч Острянину. Однак той випередив Потоцького і, розгромивши на своєму шляху шляхетські загони, рушив в глиб Лівобережжя на Хорол. За деякими даними, у Острянина було близько 2 тис. чол. і протистояти каральним військам він не міг, тому й вирішив закріпитися у м. Говтві, очікуючи на підкріплення. Розташоване у межиріччі Псла і Говтви, оточене лісами та болотами, місто являло собою ідеальний пункт оборони. Зайнявши, повстанці укріпили його, насипали земляні вали, поставили на висоти гармати, і, коли 5 травня до Говтви підійшли шляхетські війська, місто було готове до оборони.
Потоцький одразу ж обладнав свій табір, також огородивши його валом. Потім, як пише Окольський, « перевів на другий берег Псла два полки німецької піхоти— один полк п. обозного Бігоновського і другий німецького капітана, якому доручено командування цим полком по смерті великого богатиря Жолкевського, зверх того кілька тисяч реєстрових козаків під начальством старшого полковника п. Ільяша і хоругва п. Мелецького. Наказав усім їм йти на фортецю і місто. Але були зупинені вогнем козаків ».
У цій сутичці був поранений Ільяш. Поляки мусили відійти, але тут ж е зіткнулися з загоном запорожців, висланим Острянином в обхід ворожого табору. Як зазначає свідок реєстровий козак Володимир Лавров, « і тих де німців та лістрових козаків запорозькі черкаси побили всіх наголову, тільки ушло німців у ляцький табір 18 чоловік ».
Прагнучи закріпити цю перемогу, Острянин, як повідомляє з жалем Окольський, « тієї ж ночі вислав кілька тисяч козаків через Псьол у ліси: одним наказано непомітно наближатися до польських полків, перетинаючи дорогу стовбурами дерев та віттям для того, щоб кіннота не могла їх атакувати, іншим— по ярах і хащах з двох боків дістатися коронного табору й до світанку атакувати німців ». Окольський нарікав на те, що « хлопи » не визнають правил, тому, й перемогли, розгромивши війська, які дотримувались начебто цивілізованих правил ведення війни.
Розгром був повний, і сам Окольський змушений був визнати, оцінюючи дії Острянина у цій битві, що, « хоча й у солдатському середовищі немає ні князів, ні сенаторів, ні воєвод, з якими б солдат зміг би помірятися у битві, зате є такі люди, що коли не протистояли тому складені проти плебеїв закони, то серед них знайшлися б достойні називатися рівними по хоробрості Цинцинату, який від плуга був покликаний у диктатори, чи Фемісто^лу ». t
292