Табір Павлюка був повністю оточений, однак продовжував відбивати напади ворога. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й зірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина, де внаходились селітряні варниці. Замість себе він залишив полковника Дмитра Гуню.
Незважаючи на всі зусилля королівських військ, повстанцям таки вдалося вирватися з кільця й пробитися до м-ка Боровиці. Але Конецпольський не припиняв переслідування, і невдовзі повстанців було оточено. Табір відрізали від води, провіанту, боєприпасів.
У цей час оточені отримали листа урядового комісара у козацьких справах Адама Киселя, у якому той запевняв, що кожен, хто припинить збройний опір— буде помилуваний. Такого ж листа надіслав і С. Потоцький, поставивши умовою « видати Павлюка, Томиленка, Скидана і іншу старшину », яким обіцяв дарувати життя.
Між повстанцями розпочалися суперечки. Зрештою до Потоцького були споряджені посли, які пообіцяли видати всіх поіменованих окрім Скидана, який перебував у Чигирині.
11 грудня Бут-Павлюк, Томиленко, Лихий та інші два його соратники були схоплені жовнірами. Вдалося вночі втекти лише Гуні та Філоненку. Павлюка і побратимів за? кували у кайдани й відправили до Варшави. 24 грудня відбулася козацька рада, на якій Адам Кисіль відібрав у повстанців прапор, гетьманську булаву і бунчук. Було обрано нову реєстрову старшину, старшим якої оголосили Ілляша Караїмовича. Військовим писарем призначили Богдана Хмельницького.
Адам Кисіль склав присягу, яку прийняла новообрана старшина і яку від імені всього Запорозького Війська як військовий писар підписав Богдан Хмельницький. Козаки зобов’ язувалися віднині « лишатися у спокої і порядку », « бути у готовності виступити за першим наказом ясновельможних гетьманів коронних і призначених комісарів, човни спалити, коли буде такий наказ, і вислати в Запорожжя ВСЮ чернь », « бути у повній вірності і підданстві Речі Посполитій ».
Гіркі то були умови, але довелося їх прийняти. Пізніше, через десять років, згадуючи цю подію у листі до шляхти Замостя, гетьман Богдан Хмельницький відзначив: « Тоді Нам було погано, коли ви нас спершу обдурили, а саме, давшій подарунки запорозькій старшині, намовили нас від чер
( 188