А з Новгородського літопису відомо, що сам Ігор не ходив на Царгород, а послав своїх воїнів. Ймовірніше за все, літописець приписав похід під проводом Олега Ігореві. Навряд чи може бути випадковим збіг свідчень хозарського джерела й новгородського літописця про те, що руські лад- ^і були знищені « грецьким вогнем ». Можливо, літописець помилково датував похід 941 р. під проводом Ігоря на греків 920 р. На користь такого припущення мовить ім’ я візантійського флотоводця Феофана, який 941 р. дійсно застосував « грецький вогонь » проти руського флоту.
Є одне( щоправда, не дуж е ясне) свідчення того, що Олег ходив-таки на морське узбереж ж я після вдалого походу на Візантію 907 р. То був берег Каспійського моря. Ц е свідчення належить арабському сучасникові Олега, знаменитому географу та історику ал-Масуді. Він повідомляє, що якісь руси на 500 суднах пішли вгору Доном, далі перетягли ладді суходолом і досягли Волги, спустилися цією великою рікою до її гирла й попливли на південь уздовж західного узбережжя Каспію. Найприродніше припустити, що ті русичі жили десь поблизу Дону. Тим часом хозарський документ повідомляє, що Олег-Хельгу напередодні походу на Каспій оволодів Тмутараканню. Ал-Масуді та інші арабські автори твердять, що в каспійській експедиції руси були майже повністю перебиті ворогом— мабуть, персами. Тому ймовірно, що не за Чорним, а за Каспійським морем склав буйну голову князь Олег.
Все вищезгадане не було відомо давньоруським книжникам. Той же Новгородський літопис від 922 р. сповіщає: « Пішов Олег до Новгорода, а звідти до Ладоги. Інші ж мовлять, що пішов він за море, і клюнула його змія в ногу, і від того він помер ». Як гадають вчені, це повідомлення новгородський літописець запозичив з Найдавнішого київського літописного ізводу 1037— 1039 рр. Виходить, що вже в часи Ярослава Мудрого ніхто на Русі не знав подробиць, та й самого місця загибелі Олега.
Для опису смерті нашого героя Нестор у « Повісті временних літ » скористався з барвистої народної легенди про цього віщого князя, чаклуна й чарівника. Літописець не знав, що саме трапилося з князем по підписанні руськовізантійського мирного договору 911 р., тому вмістив зразу ж після тексту цього державного акта поетичну й таємничу історію про загибель Олега від свого улюбленого коня: « Жив Олег, князюючи в Києві, мир маючи з усіма країнами. І прийшла осінь, і згадав Олег свого коня, якого колись він поставив годувати, вирішивши ніколи на нього не сіда
25