король відзначив, що добре знає Могилу, « коли той був ще у « світському званні » і коли « на очах його воював проти головного ворога Польщі Османа, царя турецького ». Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем.
Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання « екзарха святого константинопольського трону ». Проте Ісайя Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. Нарешті, як пише С. Голубев, « Могила рішився застосувати проти попереднього митрополита найкрутіші заходи ». За його розпорядженням Копинського було схоплено й кинуто у Києво-Печерську обитель, з якої тому ледь вдалося вибратися. Цей факт трактується в церковній історії по-різному. Відомо лише, що після чергової скарги Копинського королю Петро Могила у лютому 1637 р. запросив Ісайю в Луцьк і там у присутності багаточисельного духовенства примирився з ним. Втім після цього Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. Д о самої своєї смерті Копинський не давав спокою Могилі. Одначе для нас важливим є те, що саме завдяки Петру Могилі відбулося відновлення прав православної церкви— одна з найважливіших подій в історії українського народу. З вступом Петра Могили на первосвятительську кафедру православної церкви відкрилися найширші можливості для його діяльності в ім’ я культури й утвердження православ’ я.
Після наставления митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво як у галузі церковній, так і освітній, будівничій, книгодрукування та ін.
Насамперед після повернення до Київа він звернув увагу на вилучення в уніатів й упорядкування давньої руської святині— Софійського собору. Після « хозяйнування » уніатів ця велична будова перетворилася на пустку й поступово руйнувалася.
Могила доклав чимало зусиль до відродження собору, називаючи його « єдиною прикрасою православного народу, главою і матір’ ю усіх церков ». Водночас у Києві почалася відбудова й ряду інших церков та монастирів. Могилою була реконструйована церква святого Василія. З особливим почуттям ставився він до руїн Десятинної церкви— першого кам’ яного храму Київської Русі, зведеного за часів князювання Володимира Святославича. Тут відбудовчі
263