( на той час у православної церкви в Україні залишився лише один єпископ). Серед тих, хто переконував Теофана піти на такий крок, був і Сагайдачний, котрий, до речі, став членом Київського Богоявленського братства разом з усім козацьким військом. Врешті-решт патріарх пристав на цю пропозицію, і церковна православна ієрархія в Україні була відновлена в повному обсязі, в тому числі митрополича кафедра.
П одія ця хоч і викликала хвилю роздратування з боку католицько-клерикальних кіл Речі Посполитої, однак до широких репресій справа не дійшла. Причиною було те, що з початку 20-х рр. XVII ст. над Польщею нависла загроза великої війни з Османською імперією. Восени 1620 р. військо турецького султана Османа II розгромило сили коронного гетьмана Станіслава Жолкевського на Цецорських полях у Молдові. Кращі польські полководці загинули, а відрубану голову Ж олкевського було доставлено до Стамбула. Окрилений успіхом, Осман II розпочав широкомасштабну підготовку до вирішальної війни з Польщею.
Сподівання уряду Речі Посполитої на воєнну допомогу з боку європейських сусідів виявилися марними. Залиш а лася остання надія— на українських козаків. У середині червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва( між Ржищевом та Білою Церквою) зібралася козацька рада, на якій вирішувалося питання про спільні дії з коронним військом проти турків. Крім десятків тисяч козаків на раду прибули представники православного духовенства— митрополит Іов Борецький, єпископ Єзекіль Курцевич, близько трьохсот священиків та півсотні ченців. На раді були присутні й королівські посланці. Від імені уряду вони пообіцяли козакам платню за участь у поході, а також поступки в релігійному питанні. Більшість добре розуміла, що султан не обмежиться розгромом Польщі, а поверне зброю і проти України. Після бурхливого обговорення козацька рада ухвалила оружно виступити проти Османа II. Гетьманська булава була вручена Якову( Яцьку) Бородавці. Сагайдачного, який користувався довір’ ям польського уряду, було обрано послом до короля. Разом з ним до Варшави відбув єпископ Курцевич. Виконуючи волю ради, гетьман Бородавка повів військо, яке, за деякими даними, нараховувало понад 41 тис. запорожців та кількасот донських козаків, до Хотинської фортеці на з’ єднання з польськими силами.
Із Варшави Сагайдачний повернувся у польський табір, розташований під Хотином. Звідти у супроводі невеликої охорони рушив назустріч козацькому війську, яке з боями
5Я4