ною. Саме тому князь Олег 907 р. вчинив похід на В ізантійську імперію— похід, масштаби якого вражають навіть сучасних істориків. « Повість временних літ » яскраво відобразила небачений до того на Русі розмах походу: « Пішов Олег на греків *, залишивши Ігоря в Києві, взяв ж е з собою силу варягів і словен, і чуді, й кривичів, і мерю, і древлян, і радимичів, і полян, І сіверян, і вятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців... І з усіма цими пішов Олег на конях і в кораблях, І було кораблів числом дві тисячі ».
Напевне, причиною війни, що спалахнула між Руссю та Візантією, було невиконання Константинополем двох головних умов угоди 860 р., укладеної Аскольдом з імператором Михаїлом: оплата імперією данини Києву й надання торговельних привілеїв руським купцям у візантійських містах. Здається, 907 р. якісь київські вивідувачі добре вивчили становище в Константинополі. Імперія тоді переживала великі труднощі, на неї тиснули з півдня араби, а у війську розпочався заколот під проводом полководця Андроніка Дуки. Тому візантійський імператор був змушений зняти кращі легіони з північних кордонів і кинути проти арабів. Завдяки цьому суходільне військо Олфга безборонно наблизилось до велетенських мурів Константинополя. Одночасно поблизу візантійської столиці з’ явився руський
флот.
Нестор, що веде розповідь у фольклорно-легендарному дусі( мабуть, скориставшись з усних народних дж ерел), зауважує, що коли ладді Олега наблизились до Царгорода, « греки ж замкнули Суд, а місто зачинили ». Давньоруські книжники називали « Судом » бухту Золотий Ріг, що відділяла власне Константинополь від його передмістя Галати. На берегах бухти стояли величезні кам’ яні башти, між якими у разі небезпеки натягали гігантський ланцюг, що підтримувався на поверхні води сотнями поплавків. Ця за горожа надійно перекривала вхід до Золотого Рогу.
Олег та його воєводи побачили, що малим ладдям-однодеревкам не подолати перешкоди, яка не раз зупиняла важкі кораблі арабів та італійців. Тому князь вирішив перехитрити візантійців. « І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса й поставити на них кораблі,— з гордістю за свого хитромудрого героя пише Нестор.— І з попутним вітром підняли вони вітрила й пішли з боку поля до міста( Ц аргорода.— Л ет.). Греки ж, побачивши це, злякались і ска
* Візантійці розмовляли грецькою мовою, тому Нестор та інші давньоруські книжники називали їх греками.
22